Госреестр лекарственных средств украины

Государственный реестр лекарственных средств в Украине

Государственный реестр лекарственных средств Украины — нормативный документ, содержащий сведения о лекарственных средствах, разрешенных для производства и применения в медицинской практике.

Краткое содержание и ссылки по теме

Как допускаются к применению в Украине лекарственные средства

Лекарственные средства допускаются к применению в Украине после их государственной регистрации, за исключением случаев, предусмотренных Законом «О лекарственных средствах».

Государственная регистрация лекарственных средств проводится на основании заявления, поданного в центральный орган исполнительной власти, реализующим государственную политику в сфере здравоохранения (МОЗ).

Государственная регистрация лекарственного средства осуществляется МОЗ на основании заявления и результатов экспертизы регистрационных материалов на такое средство, проведенной Государственным экспертным центром МОЗ.

В случае, если лекарственное средство зарегистрировано Европейским агентством по лекарственным средствам, государственная регистрация оригинального лекарственного средства осуществляется без проведения указанной экспертизы на основании заявления, регистрационных материалов, в том числе отчета по оценке регистрационного досье указанного Агентства, и заключения Центра на соответствие инструкции по применению и методов контроля качества лекарственного средства регистрационным материалам. Проверка такого соответствия проводится в определенном МОЗ порядке.

Государственная регистрация лекарственного средства, зарегистрированного компетентным органом Соединенных Штатов Америки, Швейцарии, Японии, Австралии, Канады, по централизованной процедуре компетентным органом Европейского Союза для применения на территории таких стран или государств — членов Европейского Союза, осуществляется на основании заявления и заключения Центра, составленного по результатам проведения в определенном Минздравом порядке рассмотрения прилагаемых к заявлению материалов.

В заявлении о государственной регистрации лекарственного средства указываются: название и адрес производителя; адрес его местонахождения и производственных мощностей; название лекарственного средства и его торговое название; название действующего вещества (на латыни); синонимы; форма выпуска; полный состав лекарственного средства; показания и противопоказания; дозирования; условия отпуска; способы применения; срок и условия хранения; информация об упаковке; данные о регистрации лекарственного средства в других странах, в том числе название страны, номер и дата регистрации.

К заявлению прилагаются: материалы регистрационного досье; материалы по методам контроля качества лекарственного средства; текст маркировки упаковки; документ, подтверждающий уплату регистрационного сбора. К заявлению о государственной регистрации лекарственного средства, зарегистрированного компетентным органом Соединенных Штатов Америки, Швейцарской Конфедерации, Японии, Австралии, Канады, лекарственного средства, по централизованной процедуре зарегистрированного компетентным органом Европейского Союза и применяющегося на территории этих стран или государств — членов Европейского Союза, прилагаются материалы регистрационного досье; материалы по методам контроля качества лекарственного средства; графическое изображение макета упаковки лекарственного средства и текст маркировки первичной и вторичной (при наличии) упаковок; инструкция о применении лекарственного средства; документ, подтверждающий уплату регистрационного сбора.

По результатам рассмотрения указанных материалов МОЗ, в срок, не превышающий десяти рабочих дней принимает решение о регистрации или отказе в регистрации лекарственного средства. Решение о регистрации или отказе в регистрации лекарственного средства, зарегистрированного компетентным органом Соединенных Штатов Америки, Швейцарской Конфедерации, Японии, Австралии, Канады, лекарственного средства, по централизованной процедуре зарегистрированного компетентным органом Европейского Союза, и применяющегося на территории этих стран или государств — членов Европейского Союза, принимается в срок, не превышающий семи рабочих дней.

Решением о государственной регистрации утверждаются методы контроля качества лекарственного средства, а также лекарственному средству присваивается регистрационный номер, который вносится в Государственный реестр лекарственных средств Украины.

Какие сведения о лекарственном средстве вносятся в реестр

В Государственный реестр лекарственных средств Украины вносятся следующие сведения о лекарственном средстве:

1. название лекарственного средства (торговое название, международное непатентованное название);
2. производитель (название, местонахождение юридического лица и его производственных мощностей);
3. данные о регистрации лекарственного средства в США, Швейцарской Конфедерации, Японии, Австралии, Канаде, а также государствах — членах Европейского Союза, если такое лекарственное средство прошлол государственную регистрацию в качестве лекарственного средства, зарегистрированного компетентным органом Соединенных Штатов Америки, Швейцарской Конфедерации , Японии, Австралии, Канады, лекарственное средство, по централизованной процедуре зарегистрированное компетентным органом Европейского Союза, для применения на территории этих стран или государств — членов Европейского Союза, в том числе название страны регистрации, орган регистрации и дата регистрации;
4. синонимы, химическое название, полный состав лекарственного средства;
5. фармакологическое действие, фармакотерапевтическая группа лекарственного средства
6. показания, противопоказания, меры предосторожности, взаимодействие с другими лекарственными средствами;
7. способы применения, доза действующего вещества в каждой единице и количество единиц в упаковке;
8. побочное действие, форма выпуска, условия хранения, срок годности, условия отпуска;
9. инструкция по применению лекарственного средства
10. фармакопейная статья или методы контроля качества лекарственного средства;
11. данные о предыдущей регистрации, перерегистрации или отмене регистрации лекарственного средства.

Препарат может применяться в Украине в течение пяти лет со дня его государственной регистрации. По желанию лица, подавшего заявление о государственной регистрации лекарственного средства, срок, в течение которого он разрешается к применению на территории Украины, по решению регистрирующего органа может быть сокращен.

В случае выявления неизвестных ранее опасных свойств лекарственного средства центральный орган исполнительной власти, реализующий государственную политику в сфере здравоохранения может принять решение о полном или временном запрете на его применение.

После окончания срока, в течение которого было разрешено применение лекарственного средства в Украине, его дальнейшее применение возможно при условии перерегистрации. После перерегистрации срок применения в Украине лекарственного средства не ограничивается.

Поиск лекарственных средств

Государственный реестр лекарственных средств находится по ссылке

Поиск лекарственного средства возможен по:

1. названию;
2. номеру регистрационного удостоверения
3. началу действия регистрационного удостоверения
4. международному непатентованному наименованию;
5. коду АТС;
6. составу действующих веществ.

Результат поиска будет выглядеть следующим образом:

После нажатия на номер регистрационного удостоверения на экране появится подробная информация о препарате:

Источник

Склад лікарського засобу :

діюча речовина: граміцидин С;

1 таблетка містить граміцидину С 1,5 мг;

допоміжні речовини: сахароза, лактози моногідрат , метилцелюлоза , кальцію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки для смоктання.

Таблетки білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, пласкі, з фаскою та рискою.

Назва і місцезнаходження виробника.

ВАТ «Валента Фармацевтика».

141101, Російська Федерація, Московська область, м. Щолково, вул. Фабрична, 2.

Телефон: +7(495)933-48-62, факс +7(495) 933-48-63.

Препарати, що застосовують при захворюваннях горла. Антибіотики. Код ACT R 02 A В30.

Антибактеріальний препарат для місцевого застосування у порожнині рота і глотки. Має протимікробну дію. У високих концентраціях виявляє бактерицидну дію на більшість грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів – збудників інфекційних захворювань порожнини рота і глотки. Підвищує проникність мембрани мікробної клітини для неорганічних катіонів, що обумовлює осмотичну нестійкість клітини. Препарат практично не викликає звикання чутливих до нього мікроорганізмів. При розсмоктуванні посилює слиновиділення, сприяючи очищенню ротоглотки від мікроорганізмів і запального ексудату.

У зв’язку з низькою системною абсорбцією дані про фармакокінетику препарату Граммидин ® відсутні.

Показання для застосування.

Інфекційно-запальні захворювання порожнини рота і горла: гострий фарингіт, тонзиліт, ангіна, пародонтит, гінгівіт, стоматит.

Підвищена чутливість до компонентів препарату. Вагітність, період годування груддю. Дитячий вік до 12 років.

Належні заходи безпеки при застосуванні.

Препарат містить цукор молочний ( лактозу ), тому пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної недостатності не слід застосовувати препарат.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Лише у випадку крайньої необхідності препарат призначає лікар у період вагітності або годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Н е впливає.

Діти. Препарат призначають дітям віком старше 12 років.

Спосіб застосування та дози.

Граммидин ® застосовують після їди, розсмоктуючи у роті, не розжовувати. Безпосередньо після застосування препарату не слід вживати їжу і напої протягом 1-2 години.

Дорослим та дітям віком старше 12 років – по 2 таблетки (одна за одною протягом 20-30 хвилин) 4 рази на день. Курс лікування – 5-6 днів.

Випадки передозування препарату не описані.

В окремих випадках можливе виникнення алергічних реакцій на компоненти препарату, шкірні висипання, кропив ’ янка, сухість у роті. При виникненні будь-яких небажаних реакцій слід припинити прийом препарату та звернутися до лікаря.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Граммидин ® посилює ефекти інших протимікробних засобів. При необхідності прийому будь-яких іншіх лікарських засобів слід проконсультуватися з лікарем.

Термін придатності. 3 роки.

Зберігати в оригінальн i й упаковц i у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 0 С.

По 10 таблеток у блістері, по 2 блістери у пачці.

Категорія відпуску. Без рецепта.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

діюча речовина: ketoprofen ;

1 капсула містить кетопрофену 150 мг;

вміст капсули: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, повідон, натрію кроскармелоза, полісорбат 80, метакрилатний сополімер (тип В) ( Eudragit RS 30 D ), метакрилатний сополімер (тип А) ( Eudragit RL 30 D ), триетилцитрат, тальк, заліза оксид жовтий (Е 172), кремнію діоксид колоїдний безводний;

оболонка капсули: желатин, титану діоксид (Е 171), індигокармін (Е 132).

Лікарська форма. Капсули тверді.

Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Похідні пропіонової кислоти. Кетопрофен. Код АТС M01A Е03.

Захворювання суглобів: ревматоїдний артрит; серонегативні спондилоартрити (анкілозуючий спондилоартрит, псоріартричний артрит, реактивний артрит); подагра, псевдоподагра; остеоартрит; позасуглобовий ревматизм (тендиніт, бурсит, капсуліт плечового суглоба).

Больовий синдром: люмбаго, посттравматичний біль, післяопераційний біль, болі при метастазах пухлин у кістки, альгодисменорея.

Підвищена чутливість до кетопрофену або до допоміжних речовин, саліцилатів (ацетилсаліцилової кислоти) та до інших нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ). Тяжка серцева недостатність; лікування післяопераційного болю при проведенні операції з аортокоронарного шунтування; хронічна диспепсія в анамнезі; активна пептична виразка шлунка або ульцерація/перфорація; шлунково-кишкові, цереброваскулярні або інші кровотечі; схильність до геморагій; тяжкі порушення функції печінки або нирок; бронхіальна астма та риніт в анамнезі. ІІІ триместр вагітності або період годування груддю. Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.

Дози підбирають індивідуально, залежно від стану пацієнта та його реакції на лікування.

Рекомендована доза становить 150 мг (1 капсула) на добу.

Тривалість лікування залежить від ступеня тяжкості та перебігу захворювання, однак побічні ефекти можуть бути мінімізовані при застосуванні найменшої ефективної дози впродовж якомога коротшого часу.

При комбінованому призначенні різних форм препарату (капсули, таблетки, супозиторії, розчин для ін’єкцій) максимальна добова доза кетопрофену не має перевищувати 200 мг.

Капсули приймають під час їди, запиваючи водою або молоком (не менше 100 мл).

Для запобігання негативній дії кетопрофену на слизові оболонки органів шлунково-кишкового тракту можна одночасно приймати антациди, інгібітори протонної помпи після консультації з лікарем.

Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку ризик виникнення побічних реакцій зростає і, якщо призначена терапія НПЗЗ, рекомендується застосовувати найменшу ефективну дозу кетопрофену, а після 4 тижнів від початку лікування слід обов’язково проводити моніторинг щодо проявів шлунково-кишкових кровотеч.

Класифікація побічних ефектів за системами органів і частотою проявів: дуже поширені (? 1/10), поширені (? 1/100,

Побічні ефекти зазвичай транзиторні. Частіше виникають розлади з боку травного тракту.

З боку системи крові: непоширені – анемія, гемоліз, пурпура, тромбоцитопенія, агранулоцитоз.

Високі дози кетопрофену можуть інгібувати агрегацію тромбоцитів, пролонгуючи тим самим час кровотечі, і спричинити носову кровотечу та утворення гематом.

З боку імунної системи: непоширені – шкірні алергічні реакції, загострення бронхіальної астми, бронхоспазм або задишка (особливо у пацієнтів із підвищеною чутливістю до ацетилсаліцилової кислоти та інших НПЗЗ); дуже рідко поширені – ангіоневротичний набряк і анафілаксія.

Психічні розлади: поширені – депресія, нервозність, жахливі сновидіння, сонливість; рідко поширені – делірій з візуальними і слуховими галюцинаціями, дезорієнтація, порушення мови.

З боку нервової системи: поширені – головний біль, астенія, дискомфорт, втомлюваність, слабкість, запаморочення, парестезії, вертиго; дуже рідко поширені – були окремі повідомлення про випадки псевдопухлини головного мозку.

З боку органа зору: поширені – по рушен н я зору; дуже р і дк о поширені – кон’юнктив і т.

З боку органа слуху: поширені – шум у в у х ах.

З боку серцево-судинної системи: поширені – набряки; непоширені – сер ц е в а недостатн і сть, артеріальна гіпертензія.

Клінічні дослідження та епідеміологічні дані підтверджують, що із застосуванням деяких НПЗЗ (особливо при високих дозах і тривалому застосуванні) може бути пов’язане незначне підвищення ризику артеріальних тромботичних явищ (наприклад, інфаркт міокарда і інсульт). Для того, щоб виключити такий ризик для кетопрофену, даних недостатньо.

З боку дихальної системи: непоширені – кровохаркання, задишка, фарингіт, риніт, бронхоспазм, набряк гортані (ознаки анафілактичної реакції); рідко поширені – напади бронхіальної астми.

З боку травного тракту: дуже поширені – диспепсія; поширені – нудота, абдомінальний біль, діарея, запор, метеоризм, анорексія, блювання, стоматит; рідко спостерігалися гастрити; дуже рідко поширені – коліт, перфорація кишечнику (як ускладнення дивертикули), мелена, гематемезис, загострення виразкового коліту або хвороби Крона, ентеропатія з перфорацією, стеноз. Можуть виникати пептичні виразки, перфорація або шлунково-кишкові кровотечі. Ентеропатія може супроводжуватися слабкою кровотечею з втратою білка.

Були повідомлення про випадок перфорації прямої кишки у жінки літнього віку.

Ульцерація, геморагія або перфорація можуть розвиватися в 1 % пацієнтів через 3-6 місяців лікування або у 2-4 % пацієнтів через 1 рік лікування із застосуванням НПЗЗ.

З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко поширені – тяжкі порушення функції печінки, що супроводжуються жовтяницею і гепатитом.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: поширені – шкірні висипи; непоширені – алопеція, екзема, пурпуроподобні висипи, підвищене потовиділення, кропив’янка, ексфоліативній дерматит; рідко поширені – фоточутливість, фотодерматит; дуже рідко поширені – бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла).

З боку сечовидільної системи: дуже рідко поширені – гостра ниркова недостатність, інтерстиціальній нефрит, нефротичний синдром, гострий пієлонефрит.

З боку репродуктивної системи: непоширені – менометрорагія.

Лабораторні показники: дуже поширені – відхилення від норми рівнів печінкових трансаміназ ; непоширені – при лікуванні НПЗЗ суттєво підвищуються показники АЛТ і АСТ.

Кетопрофен знижує агрегацію тромбоцитів, пролонгуючи тим самим час кровотечі.

Симптоми: нудота, блювання, епігастральний біль, криваве блювання, випорожнення чорного кольору, порушення свідомості, пригнічення дихання, судоми, зниження функції нирок і ниркова недостатність.

Лікування: промивання шлунка і застосування активованого вугілля. Терапія симптоматична. Антагоністи Н₂-рецепторів, інгібітори протонної помпи і простагландини полегшують небезпечні ефекти кетопрофену щодо травного тракту. Специфічний антидот відсутній.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Безпека застосування кетопрофену у період вагітності не визначена, тому застосуванн я препарату у І-ІІ триместрах можливе лише тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Застосування кетопрофену у ІІІ триместрі вагітності та у період годування груддю протипоказане.

Діти. Дітям препарат не застосовують.

Слід уникати сумісного застосування препарату Кетонал® Дуо з іншими НПЗЗ, у т.ч. із селективними інгібіторами ЦОГ-2.

Небажаних ефектів (особливо з боку травного тракту і серцево-судинної системи) можна запобігти, приймаючи мінімальну ефективну дозу при найкоротшій тривалості застосування.

З обережністю слід призначати кетопрофен пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі. Кровотеча і перфорація можуть розвиватися раптово без попередніх симптомів та призводити до летального наслідку.

Ризик шлунково-кишкових кровотеч, ульцерації або перфорації вищий при підвищенні доз НПЗЗ, у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо при ускладненнях типу геморагії або перфорації, та в осіб літнього віку. Ці пацієнти мають розпочинати лікування з найменшої дози.

Таким пацієнтам слід застосовувати комбіновану терапію протекторними препаратами (наприклад, мізопростолом або інгібіторами протонної помпи).

Пацієнти, в яких раніше відзначалася побічна дія на травний тракт, особливо пацієнти літнього віку, мають повідомляти про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (зокрема про шлунково-кишкові кровотечі), особливо на початку лікування.

Препарат слід з обережністю приймати пацієнтам, які застосовують супутні препарати, здатні підвищувати ризик кровотеч або ульцерації, такі як пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, антитромботичні препарати (ацетилсаліцилова кислота).

При виникненні кровотечі або ульцерації у пацієнтів, які лікуються Кетоналом ® Дуо, терапію необхідно відмінити.

Препарат слід з обережністю приймати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки може загостритися їх стан.

Ретельний контроль необхідний для пацієнтів з артеріальною гіпертензією та/або хронічною серцевою недостатністю слабкого або помірного ступеня в анамнезі, оскільки при терапії НПЗЗ повідомлялося про затримку рідини і набряки.

Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, хронічною серцевою недостатністю, встановленою ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або захворюваннями судин головного мозку слід приймати кетопрофен тільки після ретельного моніторингу. Перед початком тривалого лікування пацієнтам із факторами ризику при наявності гіперліпідемії, цукрового діабету або які палять, необхідно також проходити ретельне обстеження.

У пацієнтів, хворих на бронхіальну астму, що супроводжується хронічним ринітом, синуситом та/або назальним поліпозом, найчастіше виникають алергічні реакції після прийому ацетилсаліцилової кислоти та/або НПЗЗ. Застосування таких лікарських засобів може спричинити бронхіальну астму.

Препарат слід з обережністю застосовувати пацієнтам із порушеннями гемостазу, гемофілією, захворюванням Віллебранда, тяжкою тромбоцитопенією, нирковою або печінковою недостатністю, а також особам, які приймають антикоагулянти (похідні кумарину і гепарину, головним чином низькомолекулярні гепарини).

Необхідний ретельний контроль діурезу і функції нирок у пацієнтів із печінковими порушеннями, у пацієнтів, які отримують діуретики, при гіповолемії внаслідок великого хірургічного втручання, особливо у пацієнтів літнього віку.

Кетопрофен з обережністю застосовують особам, які страждають на алкоголізм.

У поодиноких випадках при застосуванні НПЗЗ відзначалися тяжкі шкірні реакції, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. Найвищий ризик таких реакцій існує на початку терапії. Кетонал ® Дуо необхідно відмінити при перших проявах шкірного висипу, уражень слизових оболонок або інших ознаках підвищеної чутливості.

При тривалому лікуванні кетопрофеном, особливо пацієнтів старшого віку, необхідно контролювати формулу крові, а також функції печінки та нирок. При кліренсі креатиніну нижче 0,33 мл/с (20 мл/хв) слід відкоригувати дозу кетопрофену.

Як і всі НПЗЗ, кетопрофен може маскувати ознаки і симптоми інфекційних захворювань.

Застосування препарату необхідно припинити перед великими хірургічними втручаннями (наприклад, операції з аортокоронарного шунтування).

Застосування кетопрофену може порушувати жіночу фертильність і не рекомендується жінкам, які бажають завагітніти. Жінкам, які не можуть завагітніти, або тим, які проходять лікування з приводу безпліддя, не слід лікуватися кетопрофеном.

Препарат містить лактозу, тому його не слід призначати пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Під час застосування НПЗЗ можливий розвиток побічних реакцій з боку нервової системи, такі як запаморочення, сонливість, тому до з’ясування індивідуальної реакції на препарат слід утримуватися від керування автотранспортом або роботи зі складними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Слід запобігати одночасному застосуванню кетопрофену з іншими НПЗЗ і саліцилатами, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2.

Кетопрофен зв’язується з білками; при одночасному застосуванні з іншими препаратами, що зв’язуються з білками, наприклад, антикоагулянтами, сульфонамідами, гідантоїнами, може знадобитися корекція доз для запобігання підвищення рівня цих препаратів унаслідок конкуренції за зв’язування з білками плазми крові.

Одночасне застосування з к ортикостеро ї д ами підвищує ри зи к шлунков о-киш ков ого виразкоутворення або кровотеч і .

НП ЗЗ мо ж ут ь по сил ю ват и е фект и антикоагулянт і в, таких я к варфарин.

Застосування кетопрофену разом з а нтитромботич ними агент ами і селективн ими і нг і б і тор ами зворотного зах оплення серотон і н у підвищує ри зи к шлунково-ки ш кових кровотеч.

Кетопрофен може з ниж увати е фект и антиг і пертензивн и х засобів та діуретиків . Діуретики можуть підвищувати ризик нефротоксичності НПЗЗ.

Ризик ниркових порушень підвищується у пацієнтів, які приймають діуретики або інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту одночасно з нестероїдними протиревматичними засобами.

Солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту, нестероїдні протизапальні засоби, гепарини (низькомолекулярні або нефракціоновані), циклоспорин, такролімус і триметоприм можуть спричинити гіперкаліємію.

Кетопрофен посилює ефекти пероральних протидіабетичних і протиепілептичних засобів (фенітоїн).

Одночасне застосування НПЗЗ і серцевих глікозидів може спричинити загострення серцевої недостатності, знижувати швидкість гломерулярної фільтрації і підвищувати рівні глікозидів у плазмі крові.

При одночасному застосуванні з препаратами літію знижується виведення літію.

Одночасне застосування з циклоспорином підвищує ризик нефротоксичності.

Після застосування кетопрофену разом із метотрексатом (в основному, високих доз), виникала тяжка, іноді летальна токсичність. Токсичність обумовлена підвищенням і пролонгуванням концентрації метотрексату у крові.

При одночасному застосуванні з НПЗЗ ефект міфепристону може знижуватися. Нестероїдні протиревматичні засоби слід приймати через 8-12 днів після застосування міфепристону.

Кетопрофен є нестероїдним протизапальним засобом, що чинить аналгезуючу, протизапальну та жарознижувальну дію.

При запаленні кетопрофен інгібує синтез простагландинів і лейкотрієнів, гальмуючи активність циклооксигенази та частково – ліпооксигенази, також він інгібує синтез брадикініну і стабілізує лізосомальні мембрани.

Виявляє центральний та периферичний знеболювальний ефект та усуває прояви симптомів запально-дегенеративних захворювань опорно-рухового апарату.

У жінок кетопрофен зменшує симптоми первинної дисменореї внаслідок інгібування синтезу простагландинів та/або зниження активності простагландинів.

Абсорбція. Капсули Кетонал ® Дуо – нова лікарська форма, яка відрізняється від звичайних капсул способом вивільнення активної речовини. Капсули містять два види пелет: стандартні (білі) і вкриті оболонкою (ж овті ). Кетопрофен швидко в ивільняєтьс я з б і л и х пелет (60 % від загальної кількості ) і повільно – з ж овти х пелет (40 % від загальної кількості ), щ о обумовлює пролонговану дію препарату .

Після перорального прийому капсул Кетонал ® Дуо кетопрофен швидко всмоктується у травному тракті. Біодоступність кетопрофену становить 90 %.

Прийом їжі не впливає на загальну біодоступність кетопрофену, але зменшує швидкість всмоктування. Жирна їжа збільшує час досягнення максимальної концентрації, але не зменшує біодоступність і максимальну концентрацію кетопрофену у плазмі крові. Одночасний прийом препаратів, що зменшують кислотність шлункового соку, не впливає на швидкість і об’єм всмоктування кетопрофену. Максимальна плазмова концентрація 9036,64 нг/мл досягається протягом 1,76 години.

Розподіл. Ступінь зв`язування з білками – 99 %. Об`єм розподілу – 0,1 л/кг. Кетопрофен проникає у синовіальну рідину і досягає там концентрації, яка дорівнює 30 % від плазмової. Хоча концентрація кетопрофену у синовіальній рідині дещо нижча, ніж у плазмі крові, вона стабільніша (зберігається до 30 годин), тому больовий синдром та скутість суглобів зменшується на тривалий час.

Метаболізм і виведення. Кетопрофен інтенсивно метаболізується у печінці за допомогою мікросомальних ферментів. З організму виводиться у вигляді кон`югата з глюкуроновою кислотою. Близько 80 % введеної дози кетопрофену виводиться із сечею, як правило (понад 90 %), у вигляді глюкуроніду, близько 10 % – з фекаліями. Активних метаболітів кетопрофену немає. Плазмовий кліренс кетопрофену становить приблизно 0,08 л/кг/год.

У пацієнтів із нирковою недостатністю виведення кетопрофену сповільнено, період напіввиведення збільшується на 1 годину. У пацієнтів із печінковою недостатністю кетопрофен може накопичуватись у тканинах. У пацієнтів старшого віку метаболізм і виведення кетопрофену сповільнюються, однак це має клінічне значення тільки при порушенні функції нирок.

Основні фізико-хімічні властивості: капсули з прозорим корпусом і синьою кришечкою, що містять білі і жовті пелети.

Термін придатності. 2 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

По 10 капсул у блістері; по 2 (10 ? 2) або 3 (10 ? 3) блистер и у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Лек фармацевтична компанія д.д., Словенія, підприємство компанії Сандоз.

1526 Любляна, Веровшкова, 57, Словенія.

9220 Лендава, Тримліні, 2Д, Словенія .

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

РОВАМІЦИН ®

діюча речовина: спіраміцин;

1 флакон містить спіраміцину 1 500 000 МО;

допоміжні речовини: кислота адипінова.

Лікарська форма. Л і оф і л і зат для розчину для ін`єкцій.

Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Макроліди. Код АТС J 01 F A 02.

Лікування інфекцій, спричинених мікроорганізмами, чутливими до спіраміцину, зокрема гострих бронхолегеневих інфекцій:

гостра пневмопатія, суперінфекції при хронічному захворюванні легень, інфекційна астма.

Роваміцин ® , порошок ліофілізований для приготування розчину для ін`єкцій, не можна застосовувати у наступних ситуаціях:

• Алергія на спіраміцин.

• Період годування груддю.

• Застосування пацієнтам, які належать до групи ризику збільшення тривалості QT – інтервалу:

– відомий спадковий синдром подовженого QT -інтервалу або наявність у сімейному анамнезі спадкового синдрому подовженого QT -інтервалу (якщо електрокардіограма не дала інших результатів);

– або відоме набуте, спричинене прийомом лікарських засобів, подовження QT – інтервалу.

• У поєднанні з лікарськими засобами, що зумовлюють шлуночкову тахікардію типу пірует:

– антиаритмічні засоби класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

– антиаритмічні засоби класу ІІІ (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);

– сультоприд (нейролептик группи бензамідів);

– інші лікарські засоби: бепридил, цизаприд, дифеманіл, мізоластин, вінкамін, еритроміцин (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»);

– певні нейролептики групи фенотіазинів (тіорідазин, хлорпромазин, левомепромазин, циамемазин), нейролептики группи бензамідів (амісульприд, сульпірид, тіаприд), нейролептики групи бутирофенонів (галоперидол, дроперидол) та інші нейролептики (пімозид);

– галофантрин, пентамідин, моксіфлоксацин.

Спосіб застосування та дози.

Перед початком застосування слід зробити пробу на переносимість.

Внутрішньовенно Роваміцин ® призначають лише дорослим у вигляді повільної внутрішньовенної інфузії.

Рекомендована добова доза Роваміцину ® для дорослих становить 4 500 000 МО (по 1 500 000 кожні 8 годин). При тяжкому перебігу захворювання можливе подвоєння дози.

Для приготування ін ` єкційного розчину до вмісту флакона додають 4 мл води для ін ` єкцій і ретельно струшують до повного розчинення порошку. Ін`єкційний розчин вводять шляхом повільної внутрішньовенної інфузії (у 100 мл 5 % розчину глюкози). Тривалість інфузії – 1 година.

Термін придатності після приготування інфузійного розчину – 12 годин.

Тривалість лікування визначає лікар залежно від клінічної ситуації.

Лікування із застосуванням внутрішньовенного введення лікарського засобу можна замінити призначенням препарату Роваміцин ® у таблетках для перорального застосування одразу, як тільки клінічний стан пацієнта дасть змогу це зробити.

Місце введення ін ’єкції

• Поодинокі випадки флебітів середнього ступеня тяжкості, що у виняткових випадках потребує припинення лікування;
• Дуже рідко: зміни у місці введення.

• Диспепсія, зокрема, біль у шлунку, нудота, блювання, діарея та дуже поодинокі випадки псевдомембранозного коліту.

Алергічні реакції, включаючи

• Висипання на шкірі, кропив ` янка, свербіж, почервоніння шкіри.

Дуже рідко – ангіоневротичний набряк або набряк Квінке, анафілактичний шок, гострий генералізований екзентематозний пустульоз.

Центральна і периферична нервова система:

У рідкісних випадках – транзиторна парестезія, головний біль, запаморочення, загальна слабкість.

Симптоми порушення діяльності печінки

* Дуже рідко: відхилення від норми показників функціональних проб печінки.

Дуже рідко – гострий гемоліз, поодинокі випадки васкуліту, в тому числі пурпура Шенляйна-Геноха, що можуть супроводжуватися тромбоцитопенією. У дуже рідкісних випадках спостерігалася гемолітична анемія ( див. розділ «Особливості застосування» )

* Дуже поодинокі випадки подовження QT -інтервалу.

Токсична доза спіраміцину невідома.

Після призначення високої дози можуть виникнути ознаки розладу шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея. У новонароджених, які проходили терапію великими дозами спіраміцину, та після внутрішньовенного призначення спіраміцину у пацієнтів, які належать до групи ризику подовження QT -інтервалу, спостерігались випадки подовженого QT – інтервалу.

У разі передозування спіраміцину потрібно зробити електрокардіограму (ЕКГ) для перевірки тривалості QT -інтервалу, особливо якщо також існують інші фактори ризику (гіпокаліємія, спадкове подовження QT -інтервалу, комбінації лікарських засобів, що призводять до подовження QT -інтервалу та/або спричиняють тріпотіння і миготіння шлуночків серця).

Не існує специфічного антидоту для спіраміцину.

у разі передозування проводять симптоматичне лікування.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Оскільки спіраміцин екскретується в грудне молоко, при застосуванні препарату період годування груддю слід припинити.

У разі необхідності під час вагітності необхідно розглянути можливість призначення спіраміцину. Широке застосування спіраміцину під час вагітності не виявило тератогенної або фетотоксичної дії, співвідносної з цим лікарським засобом.

Діти. Цей лікарський засіб призначений лише для дорослих.

Якщо на початку лікування у пацієнта з’являється генералізована еритема та пустульозні висипання, які супроводжуються підвищенням температури тіла, слід запідозрити гострий генералізований екзантематозний пустульоз (див. розділ «Побічні ефекти»); у випадку розвитку такої реакції лікування слід припинити, і в подальшому застосування самостійного чи в комбінації є протипоказаним.

Для хворих із порушенням функції нирок корекція дози не потрібна, оскільки виведення препарату Роваміцин ® нирками становить менше 10% від введеної кількості препарату.

З огляду на отримання інформації про поодинокі випадки гемолітичної анемії пацієнтам з дефіцитом глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази не рекомендується застосування спіраміцину для даної категорії пацієнтів.

У разі виникнення алергічної реакції лікування потрібно припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Не спостерігалося впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами .

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види вза ємодій.

Тріпотіння і миготіння шлуночків

Це серйозне порушення ритму серця може бути зумовлене певними антиаритмічними або неантиаритмічними лікарськими засобами.

Брадикардія та раніше існуюче спадкове або набуте подовження QT-інтервалу, гіпокаліємія, у тому числі спричинена лікарськими засобами, діуретики, що призводять до зменшення калію в організмі людини, стимулюючі проносні засоби, амфотерицин В, глюкокортикоїди, мінералокортикоїди, тетракозактид є провокуючими факторами, що спричиняють тріпотіння і миготіння шлуночків.

До призначення спіраміцину на тлі застосування цих препаратів необхідно усунути гіпокаліємію, проконтролювати клінічну картину, електролітний баланс, зробити ЕКГ.

Забороняється одночасне застосування спіраміцину з лікарськими засобами, що спричиняють тріпотіння і миготіння шлуночків: антиаритмічні засоби класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід), антиаритмічні засоби класу ІІІ (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід), сультоприд (нейролептик групи бензамідів) та інші лікарські засоби: беприділ, цизаприд, дифеманіл, мізоластин, вінкамін, еритроміцин, оскільки при такому комбінованому застосуванні підвищується ризик шлуночкових аритмій, особливо тріпотіння і миготіння шлуночків.

Підвищується ризик шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії типу «пірует» (« torsades de pointes »), виникає при одночасному застосуванні з лікарськими засобами, що спричиняють тріпотіння і миготіння шлуночків: окремі нейролептики групи фенотіазинів (тіорідазин, хлорпромазин, левомепромазин, циамемазин), нейролептики групи бензамідів (сульпірид, амісульприд, тіаприд), нейролептики групи бутирофенонів (галоперидол, дроперидол) та інші нейролептики (пімозид); галофантрин, пентамідин, моксіфлоксацин.

У разі можливості необхідно припинити терапію спіраміцином. Якщо неможливо уникнути призначення даної комбінації, необхідний попередній контроль тривалості QT – інтервалу та моніторинг електрокардіограми (ЕКГ).

Підвищений ризик шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії типу «пірует» (« torsades de pointes »), виникає при одночасному застосуванні спіраміцину із засобами для лікування брадикардії: блокатори кальцієвих каналів, що призводять до брадикардії (дитіазем, верапаміл), ?-блокатори (за винятком соталолу), клонідин, гуанфацин, лікарські засоби для лікування дигіталісних аритмій, мефлохін, антихолінестеразні лікарські засоби (амбеноній, донепезил, галантамін, неостигмін, піридостигмін, ривастигмін, такрин).

У разі такої комбінації необхідно проводити моніторинг за допомогою електрокардіограм (ЕКГ) та клінічної картини захворювання.

Підвищений ризик шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії типу «пірует» (« torsades de pointes »), виникає при одночасному застосуванні спіраміцину із засобами, що призводять до зменшення калію в організмі: діуретики, що зменшують кількість калію, стимулюючі послаблюючі засоби легкої дії, амфотерицин В, глюкокортикоїди, мінералокортикоїди, тетракозактид.

До призначення препарату Роваміцин ® потрібно усунути гіпокаліємію, проконтролювати клінічну картину, електролітний баланс та зробити ЕКГ.

При одночасному застосуванні спіраміцину з леводопою (у поєднанні з карбідопою) можливе інгібування абсорбції карбідопи та зниження рівня леводопи у плазмі.

У разі такої комбінації необхідно проводити моніторинг клінічного стану пацієнтів. Можлива корекція дози леводопи.

Специфічні застереження стосовно дисбалансу міжнародного нормалізаційного співвідношення – МНС ( International Normalized Ratio – INR ) Повідомлялося про численні випадки підвищеної активності антикоагулянтів у пацієнтів, які отримували антибіотикотерапію. Наявність інфекції або чітко вираженого запального процесу, вік пацієнта та його загальний стан є провокуючими факторами ризику. За цих обставин нелегким завданням є визначення того, якою мірою сама інфекція або її лікування спричиняють дисбаланс МНС. Проте певні класи антибіотиків більшою мірою спричиняють виникнення цього дисбалансу, а саме: фторхінолони, макроліди, цикліни, ко-трімоксазол та окремі цефалоспорини.

Фармакодинаміка. Спіраміцин діє бактеріостатично, порушуючи внутрішньоклітинний синтез білка. До спіраміцину чутливі такі мікроорганізми: Streptococcus spp ., метицилінчутливі стафілококи ( Staphylococcus aureus – має помірну чутливість); Branhamella catarralis; B ordetella pertussis; Campylobacter spp.; Corynebacterium diphtheriae; Coxiella spp.; Chlamidia spp.; Treponema spp.; Leptospira spp.; Actinomyces spp.; Eubacterium spp.; Porphyromonas spp.; Mobiluncus spp.; Neisseria gonorrhoeae , N . meningitidis ; Ureaplasma urealyticum; Legionella pneumophila; Toxoplasma gondii (активність спіраміцину відносно Toxoplasma gondii була доведена in vitro та in vivo ).

До препарату помірно чутливі: Haemophilus influenzae , Bacteroides fragilis , Vibrio cholerae ; Staphylococcus aureus .

Резистентними до спіраміцину є: Enterobacteriaceae; Acinetobacter; Nocardia; Pseudomonas; метицилін резистентні стафілококи.

Після внутрішньовенної інфузії спіраміцину в дозі 1 500 000 МО тривалістю 1 годину , пікова концентрація в сироватці крові становить приблизно 2,30 µг/мл.

Період напіввиведення становить приблизно 5 годин. Під час лікування з призначенням 1 500 000 МО спіраміцину кожні 8 годин стабільні концентрації досягаються наприкінці 2-го дня терапії (максимальна концентрація – Смакс: приблизно 3 µг/мл; мінімальна концентрація – Смін: становить приблизно 0,50 µг/мл).

Об’єм розподілу в тканинах є високим, концентрації спіраміцину в паренхімі набагато перевищують концентрації препарату в сироватці крові.

Спіраміцин не проникає до спинномозкової рідини. Він проникає у грудне молоко.

Макроліди проникають та акумулюються у фагоцитах (нейтрофілах, моноцитах, перітонеальних та альвеолярних макрофагах).

У людини концентрації у фагоцитах є високими.

Ці властивості пояснюють активність макролідів по відношенню до внутрішньоклітинних бактерій.

Метаболізм спіраміцину відбувається в печінці, що в результаті призводить до утворення активних метаболітів, хімічна структура яких є невідомою.

* Екскреція лікарського засобу відбувається головним чином з жовчю.

* Виведення спіраміцину в активній формі через сечові шляхи становить приблизно 14% призначеної дози.

Основні фізико-хімічні властивості: пориста маса від білого до блідо-жовтуватого кольору.

Термін придатності . 1,5 року .

Термін придатності після приготування інфузійного розчину – 12 годин.

Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати при температурі не вище +25 °С.

Упаковка. № 1 : по 1 флакону в картонній коробці.

Категорія відпуску. З а рецептом.

Виробник. Санофі Вінтроп Індастріа, Франція/ Sanofi Winthrop Industrie , France .

Місцезнаходження. 180, Рю Жан Жорес, 94702 Мезон Альфор Седекс, Франція / 180, Rue Jean Jaures , 94702 Maisons Alfort Cedex , France .

Власник торгової ліцензії. ТОВ «Санофі-Авентіс Україна», Україна / Sanofi – Aventis Ukraine LLC , Ukraine .

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

Склад лікарського засобу:

діюча речовина: i buprofen ;

1 капсула містить ібупрофену 300 мг;

допоміжні речовини : кремнію діоксид колоїдний безводний, крохмаль прежелатинізований, повідон, магнію стеарат.

Лікарська форма. Капсули.

Тверді желатинові капсули з блакитною непрозорою кришечкою та білим непрозорим корпусом або з білою непрозорою кришечкою та білим непрозорим корпусом, які містять порошок білого з кремуватим відтінком кольору .

Назва і місцезнаходження виробника.

Україна, 84610, Донецька обл., м. Горлівка, вул. Горлівської дивізії, 97.

Фармакотерапевтична група. Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Ібупрофен.

Код АТС М01А Е01.

Нестероїдний протизапальний засіб, похідний фенілпропіонової кислоти. Чинить аналгезуючу, жарознижувальну та протизапальну дії. При застосуванні добової дози 1200 мг діє переважно як аналгетик. Механізм дії полягає в інгібуванні синтезу простагландинів – медіаторів болю та запалення.

Після прийому ібупрофен швидко абсорбується з травного тракту. Максимальна концентрація активної речовини у плазмі крові визначається через 1-2 години після прийому, у синовіальній рідині – через 3 години після прийому. Ібупрофен метаболізується у печінці, виводиться нирками у незміненому вигляді та у вигляді метаболітів. Період напіввиведення – майже 2 години, зв’язок з білками плазми крові – 90 %.

Показання для застосування.

Застосовується при головному та зубному болю, дисменореї, невралгії, болях у спині, суглобах, м’язах, при ревматичних болях, а також при симптомах застуди і грипу.

Підвищена чутливість до ібупрофену або до будь-якого іншого компонента препарату.

Алергічні реакції (наприклад, астма, риніт, набряк Квінке) після застосування ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів.

Виразкова хвороба шлунка/кровотечі у даний час або в анамнезі (два і більше чітких епізодів загострення виразкової хвороби чи кровотеч).

Кровотечі зі шлунково-кишкового тракту або прорив в анамнезі, пов’язані з попереднім лікуванням нестероїдними протизапальними засобами.

Сумісне застосування препарату з нестероїдними протизапальними засобами, включаючи специфічні інгібітори циклооксигенази-2.

Гостра печінкова, ниркова або серцева недостатність.

ІІІ триместр вагітності.

Дитячий вік до 12 років.

Належні заходи безпеки при застосуванні.

Слід з обережністю (після консультації з лікарем) розпочинати застосування препарату пацієнтам, у яких спостерігався підвищений артеріальний тиск та/або серцева недостатність, а саме – затримка рідини, підвищений артеріальний тиск та набряки під час лікування нестероїдними протизапальними засобами.

Побічні ефекти можна зменшити шляхом нетривалого застосування мінімальної ефективної дози, потрібної для лікування симптомів.

Вплив на серцево-судинну та церебрально-васкулярну систему

Проведене клінічне дослідження та дані епідеміологічних досліджень свідчать про те, що застосовування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг щодня), а також тривале застосування може призвести до незначного підвищення ризику появи артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркт міокарда або інсульт). У цілому дані епідеміологічних досліджень не свідчать про те, що низька доза ібупрофену (наприклад, нижче 1200 мг щодня) може призвести до підвищення ризику розвитку інфаркту міокарда.

Бронхоспазм може виникнути у пацієнтів, хворих на бронхіальну астму або з алергічними захворюваннями у даний час або мали в анамнезі вказівки на бронхоспазм.

Пацієнти літнього віку перебувають у сфері підвищеного ризику появи серйозних наслідків через побічні ефекти при застосуванні нестероїдних протизапальних засобів, особливо у вигляді шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, які можуть стати летальними.

Системний червоний вовчак та системні захворювання сполучної тканини – підвищений ризик появи асептичного менінгіту.

Хронічні запальні захворювання кишечнику (виразковий коліт, хвороба Крона) – можуть загострюватися.

Симптоми підвищення артеріального тиску та/або серцевої недостатності при тяжкому порушенні функції печінки можуть прогресувати та/або може виникнути затримка рідини в організмі.

Симптоми ниркової недостатності при тяжких порушеннях функції нирок можуть погіршуватися.

Не зафіксовано достатньо доказів того, що лікарські засоби, які інгібують синтез циклооксигенази/простагландинів, можуть викликати погіршення репродуктивної функції у жінок через вплив на процес овуляції. Це явище є оборотним при припиненні лікування.

При застосуванні всіх нестероїдних протизапальних засобів можуть виникнути кровотечі зі шлунково-кишкового тракту, виразка або прорив, що можуть призвести до летального наслідкунезалежно від тривалостілікування при наявності або відсутності симптомів погіршення чи серйозних шлунково-кишкових захворюваньв анамнезі.

Підвищення дози нестероїдних протизапальних засобів, літній вік та виразкова хвороба в анамнезі є ризиком виникнення побічних реакцій з боку травного тракту. Під час лікування у таких випадках рекомендовано застосовувати мінімально ефективні дози препарату.

Пацієнтам, у яких спостерігалися шлунково-кишкові розлади, особливо пацієнтам літнього віку необхідно повідомляти про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (особливо про кровотечу зі шлунково-кишкового тракту) на початку лікування.

При необхідності слід проводити комбіновану терапію протективними препаратами (наприклад, мізопростолом або інгібіторами протонної помпи), особливо пацієнтам, які потребують тривалого застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти чи інших лікарських засобів, що можуть призвести до підвищення ризику виникнення побічних ефектів з боку шлунково-кишкового тракту.

Слід з обережністю застосовувати препарат пацієнтам, які одержують супутню терапію лікарськими засобами, що можуть збільшувати ризик виникнення виразкової хвороби або кровотечі, зокрема пероральні кортикостероїди, антикоагулянти, наприклад, варфарин, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромбоцитарні засоби, такі як ацетилсаліцилова кислота.

Серйозні шкірні реакції, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз, дуже рідко можуть виникати у зв’язку з застосуванням нестероїдних протизапальних засобів. Найвищий ризик цих реакцій виникає на початку курсу лікування, причому перші прояви з’являються у більшості випадків упродовж першого місяця лікування.

При тривалому застосуванні знеболювальних засобів у великих дозах може виникнути головний біль, який не можна лікувати шляхом підвищення дози препарату.

Тривале та безконтрольне застосування знеболювальних засобів, особливо поєднання різних знеболювальних діючих речовин, може призводити до хронічного ураження нирок з ризиком виникнення ниркової недостатності (анальгетична нефропатія).

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Інгібітори синтезу простагландину можуть негативно впливати на вагітних та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищення ризику переривання вагітності, а також розвитку пороків серця після застосування інгібіторів синтезу простагландину на ранніх термінах вагітності.

Ризик, як вважається, підвищується при збільшенні дози та тривалості лікування.

Упродовж І-ІІ триместрів вагітності ібупрофен застосовують тільки тоді, коли, на думку лікаря, користь для матері значно перевищує можливий ризик для плода.

Якщо ібупрофен застосовують жінки при спробах запліднення або упродовж І та ІІ триместрів вагітності, доза має бути якомога низькою, а тривалість лікування – якомога коротшою.

У III триместрі застосування ібупрофену протипоказано, оскільки існує ризик передчасного закриття артеріального протоку у плода з можливою стабільною легеневою гіпертензією. Настання пологів може затриматися, а тривалість пологів збільшується разом зі збільшенням вірогідності появи кровотечі у матері та дитини (див. розділ «Протипоказання»).

Період годування груддю.

Під час проведення досліджень незначна кількість ібупрофену була виявлена у грудному молоці, тому призначати препарат у період годування груддю слід з обережністю.До цього часу не було повідомлень про шкідливу дію препарату на організм немовлят.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Під час лікування препаратом слід утримуватися від керування транспортними засобами та від роботи, яка потребує значної концентрації уваги, швидких психічних та рухових реакцій через можливість виникнення запаморочення.

Діти. Не застосовують дітям віком до 12 років.

Спосіб застосування та дози.

Для перорального застосування при нетривалому використанні.

Рекомендується першу добову дозу приймати вранці до їди (для швидкого всмоктування), наступні дози – упродовж доби після їди (для поступового всмоктування).

Препарат призначають дорослим та дітям віком старше 12 років. Застосовують по 1 капсулі кожні 4-6 годин. Капсули необхідно запивати водою. Не приймати більше 4 капсул протягом 24 годин. Максимальна добова доза становить 1200 мг.

Пацієнти літнього віку не потребують спеціального дозування.

Рекомендується застосовувати мінімально ефективну дозу препарату протягом нетривалого періоду, необхідного для позбавлення від симптомів захворювання.

Якщо симптоми захворювання зберігаються довше 3 діб, слід обов’язково звернутися до лікаря для уточнення діагнозу та коригування схеми лікування.

Застосування препарату дітям понад 400 мг/кг може викликати появу симптомів інтоксикації. У дорослих ефект дози менш виражений. Період напіввиведення при передозуванні становить

Симптоми інтоксикації – у більшості пацієнтів, які брали участь у клінічних дослідженнях, застосування значної кількості нестероїдних протизапальних засобів викликало лише нудоту, блювання, біль в епігастральної ділянці або дуже рідко – діарею. Можуть також виникати шум у вухах, головний біль, запаморочення та кровотеча зі шлунково-кишкового тракту. При більш тяжкому отруєнні можуть виникати токсичні ураження центральної нервової системи, котрі проявляються у вигляді сонливості, ністагму, порушенні зору, інколи – збудженого стану та дезорієнтації або коми. Інколи у пацієнтів спостерігаються судоми, рідко – артеріальна гіпотонія. При тяжкому отруєнні може виникати метаболічний ацидоз; протромбіновий індекс може бути підвищеним, можливо, внаслідок впливу на фактори згортання циркулюючої крові, втрата свідомості. Може виникати гостра ниркова недостатність та пошкодження печінки. У хворих на бронхіальну астму може спостерігатися загострення перебігу астми.

Лікування може бути симптоматичним та додатковим, а також включати очищення дихальних шляхів та спостереження за показниками життєвоважливих функцій до нормалізації стану. Рекомендовано пероральне застосування активованого вугілля впродовж 1 години після застосування потенційно токсичної дози препарату (понад 400 мг/кг). При частих або тривалих судомах слід вводити діазепам або лоразепам внутрішньовенно. Для лікування бронхіальної астми слід застосовувати бронхолітичні засоби.

Спеціальних антидотів не існує.

Частота побічних ефектів розраховується, як зазначено нижче:

Дуже часто: > 1/10.

Набряк, підвищення артеріального тиску та серцева недостатність були відзначені у комбінації з нестероїдними протизапальними засобами.

Проведене клінічне дослідження та дані епідеміологічних досліджень свідчать про те, що застосовування ібупрофену (особливо у високих дозах 2400 мг щодня), а також тривале застосування може призвести до незначного підвищення ризику появи артеріальних тромботичних явищ (наприклад, інфаркт міокарда або інсульт).

Відзначалися реакції підвищеної чутливості: неспецифічні алергічні реакції, анафілаксія та реактивність з боку дихальних шляхів, наприклад, бронхіальна астма, загострення бронхіальної астми, бронхоспазм, задишка, різні шкірні реакції, наприклад, свербіж, кропив’янка, набряк Квінке та дуже рідко – ексфоліативні та бульозні дерматити (включаючи епідермальний некроліз та мультиморфмну еритему).

Перелік зазначених нижче побічних ефектів пов’язаний з побічними ефектами, що спостерігаються при нетривалому застосуванні ібупрофену у складі препаратів, що відпускаються без рецепта. При тривалому лікуванні хронічних захворювань можуть виникати додаткові побічні ефекти.

Нечасто: підвищена чутливість у вигляді шкірних висипів, кропив’янки та свербежу.

Дуже рідко: тяжкі реакції підвищеної чутливості з наступними проявами: набряк обличчя, язика і гортані, задишка, тахікардія, зниження артеріального тиску, (анафілаксія, набряк Квінке, аж до шоку). Загострення перебігу бронхіальної астми та бронхоспазм.

Порушення з боку травного тракту

Нечасто: біль у животі, диспепсія та нудота.

Рідко: діарея, метеоризм, запор та блювання, сухість слизової оболонки порожнини рота.

Дуже рідко: печія, виразковий стоматит, пептичні виразки, мелена, перфорації або шлунково-кишкові кровотечі, що можуть у деяких випадках призвести до летального наслідку, особливо в осіб літнього віку. Хвороба Крона та загострення виразкового коліту.

Порушення з боку нервової системи

Нечасто: головний біль.

Дуже рідко: запаморочення, дратівливість, нервозність, депресія, сонливість, безсоння, тривожність, психомоторне збудження, емоційна нестабільність, судоми.

Порушення з боку сечовидільної системи

Дуже рідко: гостра ниркова недостатність, папілонекроз (особливо при тривалому застосуванні, пов ’ язаний з підвищеним вмістом сечовини у сироватці крові), набряк.

Ібупрофен може викликати цистит та гематурію, інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром, олігурію, поліурію, тубулярний некроз, гломерулонефрит.

Порушення з боку гепатобіліарної системи

Дуже рідко: гепатит, жовтяниця, панкреатит, дуоденіт, езофагіт, гепато-ренальний синдром, гепатонекроз, печінкова недостатность (особливо при тривалому застосуванні).

Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи

Дуже рідко: розлади системи кровотворення (анемія, нейтропенія, апластична анемія, гемолітична анемія, еозинофілія, зниження гематокриту та рівня гемоглобіну, лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз). Першими ознаками є: висока температура, біль у горлі, виразки у ротовій порожнині, симптоми грипу, тяжка форма виснаження, нез’ясовна кровотеча та синці.

Оборотна агрегація тромбоцитів, альвеоліт, легенева еозинофілія, панкреатит.

Порушення з боку шкіри і підшкірної клітковини

Нечасто: шкірні висипання.

Дуже рідко: можуть виникати тяжкі форми шкірних реакцій, таких як поліморфмна еритема, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз.

Рідко: лущення шкіри, алопеція, фотосенсибілізація.

Порушення з боку імунної системи

Дуже рідко: у пацієнтів з аутоімунними порушеннями (системним червоним вовчаком, системними захворюванням сполучної тканини) під час лікування ібупрофеном спостерігалися поодинокі випадки появи симптомів асептичного менінгіту, а саме – ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, висока температура або дезорієнтація.

Порушення з боку серцево-судинної системи

Дуже рідко: набряки, артеріальна гіпертензія та серцева недостатність були зареєстровані при лікуванні нестероїдними протизапальними засобами.

Тривале застосування ібупрофену у високих дозах (2400 мг/добу) може призвести до незначного підвищення ризику артеріальної тромбоемболії або інсульту.

Рідко: цереброваскулярні ускладнення, артеріальна гіпотензія, відчуття серцебиття.

Порушення з боку органа зору

Дуже рідко: нечіткість зору, зміна сприйняття кольорів, токсична амбліопія, сухість слизових оболонок очей.

Порушення з боку органа слуху

Порушення слуху, дзвін у вухах.

Порушення з боку ендокринної системи та метаболізму

Прийом препарату слід припинити при появі будь-яких небажаних реакцій та негайно звернутися до лікаря.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Ібупрофен (як і інші нестероїдні протизапальні засоби) не слід застосовувати у комбінації з:

ацетилсаліциловою кислотою, якщо менша доза ацетилсаліцилової кислоти (не більше 75 мг на день) не була призначена лікарем, та з іншими нестероїдними протизапальними засобами, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), оскільки це може призвести до ризику виникнення побічних ефектів;

іншими нестероїдними протизапальними засобами. Це може призвести до підвищеної частоти виникнення побічних ефектів.

З обережністю слід застосовувати Ібупрофен у комбінації з:

антигіпертензивними та сечогінними засобами: нестероїдні протизапальні засоби можуть зменшити лікувальний ефект цих препаратів;

антитромбоцитарними та селективними інгібіторами серотоніну: може підвищуватися ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі;

серцевими глікозидами: нестероїдні протизапальні засоби можуть загострити серцеву недостатність, підвищують рівень глікозидів у плазмі крові;

антикоагулянтами: нестероїдні протизапальні засоби можуть збільшити лікувальний ефект таких антикоагулянтів як варфарин;

кортикостероїдами: можуть підвищити ризик появи небажаних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту;

літієм та метотрексатом: існують докази потенційного підвищення рівнів літію та метотрексату у плазмі крові;

зидовудином: існують докази підвищення ризику появи гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які застосовують супутнє лікування зидовудином та ібупрофеном;

циклоспорином: підвищення нефротоксичності;

міфепрестоном: нестероїдні протизапальні засоби не можна застосовувати раніше, ніж через 8-12 діб після застосування міфепрестону, оскільки вони знижують його ефективність;

такролімусом: можливе підвищення ризику нефротоксичності при одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів та такролімусу;

хінололоновими антибіотиками: одночасне застосування нестероїдних протизапальних засобів та хінолінових антибіотиків може підвищити ризик виникнення судом.

Термін придатності. 3 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці.

По 12 капсул у блістері, по 1 або 2 блістери у пачці.

Категорія відпуску. Без рецепта.

для медичного застосування препарату

(ADRIBLASTINA ® RAPID DISSOLUTION)

діюча речовина: doxorubicin ;

1 флакон містить 10 мг або 50 мг доксорубіцину гідрохлориду;

допоміжні речовини: лактоза безводна, метилпарагідроксибензоат (Е 218).

Лікарська форма . Порошок ліофілізований для приготування розчину для інфузій .

Фармакотерапевтична група . Антинеопластичні та імуномоделюючі засоби. Цитотоксичні антибіотики та споріднені препарати. Код ATC L01D B01.

Показання . Л ікування широкого спектру неопластичних захворювань, у тому числі гострої лейкемії, лімфоми, злоякісних новоутворень у дітей та солідних пухлин у дорослих, зокрема карциноми молочної залози та легень.

Протипоказання . Гіперчутливість до доксирубіцину або інших компонентів препарату, інших антрациклінів чи антрацендіонів. Вагітність, період годування груддю.

При внутрішньовенному введенні:

– тяжкі порушення функції печінки;

– тяжкі порушення функції міокарда;

– нещодавно перенесений інфаркт міокарда;

– попереднє лікування максимальними кумулятивними дозами доксорубіцину, даунорубіцину, епірубіцину, ідарубіцину та/або іншими антрациклінами та антрацендіонами.

При внутрішньоміхуровому введенні:

– інфекції сечовидільного тракту;

– запалення сечового міхура;

Спосіб застосування та дози .

Спосіб застосування. Адрибластин вводять внутрішньовенно та внутрішньоартеріально або у вигляді внутрішньоміхурової інстиляції. Не можна застосовувати доксорубіцин як антибактеріальний засіб.

Внутрішньоміхурове введення доксорубіцину є альтернативним способом введення при лікуванні поверхневого раку сечового міхура, у тому числі перехідно-клітинної карциноми, папілярних пухлин міхура та карциноми in situ, або як ад’ювантної терапії низькодиференційованого Та-раку сечового міхура після трансуретральної резекції.

Внутрішньовенне введення. Відновлений розчин вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії із вільним потоком рідини, протягом не менше 3 але не більше 10 хвилин. Зазвичай, для розведення використовують розчини натрію хлориду для ін’єкцій, 5% глюкози або розчин натрію хлориду та глюкози. Введення шляхом струйної ін’єкції не рекомендовано через ризик екстравазації, що може відбуватися навіть за наявності адекватного зворотного току крові при аспірації через голку.

Загальна доза доксорубіцину на цикл може бути різною, залежно від певної схеми лікування (наприклад, при монотерапії або у комбінації з іншими цитотоксичними препаратами) та показань.

Доза зазвичай розраховується на основі площі поверхні тіла. При монотерапії рекомендована стандартна початкова доза доксорубіцину на цикл для дорослих становить 60-90 мг/м 2 площі поверхні тіла. Загальна початкова доза на цикл може бути введена за один раз, бути поділена на три введення протягом трьох послідовних днів або вводитися за два рази – в день 1 та 8. За умови нормального одужання після токсичного впливу препарату (зокрема пригнічення кісткового мозку та стоматиту), кожен курс лікування можна повторювати кожні 3-4 тижні. Якщо препарат застосовується у комбінації із іншими протипухлинними засобами, що можуть потенціювати токсичний вплив, може бути необхідним зменшення дози доксорубіцину до 30-40 мг/м 2 кожні три тижні.

Якщо дозу розраховують виходячи із маси тіла, слід вводити 1,2-2,4 мг/кг препарату у вигляді разової дози кожні три тижні.

Спостерігалось, що при введенні доксорубіцину у вигляді разової дози кожні три тижні значним чином зменшуються прояви несприятливого токсичного впливу, мукозиту. Однак деякі спеціалісти вважають, що розподіл дози для введення протягом трьох послідовних днів (0,4-0,8 мг/кг або 20-25 мг/м 2 щодня) забезпечує більшу ефективність, хоча за рахунок більшої токсичності.

Було показано, що щотижневе застосування доксорубіцину ефективне так само як і введення 1 раз на три тижні. Рекомендована доза становить 20 мг/м 2 1 раз на тиждень, хоча об’єктивна реакція спостерігалася при 6-12 мг/м 2 . При щотижневому застосуванні зменшується кардіотоксичність.

Може бути необхідним зменшення дози у пацієнтів, які раніше отримували лікування іншими цитотоксичними препаратами. Введення меншої дози також може бути потрібним у дітей, пацієнтів із ожирінням та осіб літнього віку.

Зменшення початкових доз або збільшення інтервалів між циклами може бути доцільним у випадку пацієнтів, які важко перенесли попередні курси лікування або хворих із неопластичною інфільтрацією кісткового мозку (див. розділ «Особливості застосування»).

Порушення функції печінки.

При порушенні функції печінки дозу доксорубіцину слід зменшити як показано у таблиці:

Рівні білірубіну у сироватці крові

50% звичайної дози

25% звичайної дози

Доксорубіцин не слід застосовувати пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки.

Внутрішньоартеріальне введення. Внутрішньоартеріальне введення застосовувалося при спробах посилити локальну активність при низькій загальній дозі і, таким чином, зменшити загальну токсичність. Слід наголосити, що така техніка потенційно дуже ризикована і може призвести до поширеного некрозу перфузованої тканини, якщо не вжити відповідних застережних заходів. Дози препарату та інтервали введення при внутрішньоартеріальному застосуванні можуть бути різними. Внутрішньоартеріально препарат повинні вводити лише спеціалісти з достатнім досвідом виконання таких ін’єкцій.

Внутрішньоміхурове введення. Доксорубіцин все частіше застосовується для внутрішньоміхурового введення з метою лікування перехідно-клітинного раку, папілярних пухлин міхура та карциноми in situ. Не слід внутрішньоміхурово вводити препарат для лікування інвазивних пухлин, які проросли через стінку сечового міхура. Доцільним також є введення доксорубіцину у сечовий міхур із певними інтервалами після трансуретальної резекції пухлини з метою зменшення ймовірності рецидиву. Рекомендується інстиляція 30-50 мг у 25-50 мл 0,9% розчину натрію хлориду. У випадку місцевого токсичного впливу (хімічний цистит), дозу слід розвести у 50-100 мл 0,9% розчину натрію хлориду. Пацієнту можна продовжувати проводити інстиляції із тижневим або місячним інтервалом.

Оскільки на сьогодні застосовується багато схем лікування, що ускладнює інтерпретацію, далі наведена допоміжна інформація:

* концентрація доксорубіцину у міхурі повинна становити 50 мг на 50 мл;

* для уникнення небажаного розбавлення сечею, слід попередити пацієнтів, щоб вони утримались від споживання напоїв протягом 12 годин до інстиляції. Це має знизити виділення сечі до приблизно 50 мл на годину.

* Після введення препарату, пацієнту слід змінювати положення тіла на 90 градусів кожні 15 хвилин.

Дії розчину препарату протягом однієї години зазвичай достатньо; після завершення процедури пацієнту слід випорожнити сечовий міхур.

Побічні реакції . При лікуванні доксорубіцином спостерігалися такі побічні прояви:

Новоутворення доброякісні та злоякісні (у тому числі кісти та поліпи).

Гострий лімфобластний лейкоз та гострий мієлобластний лейкоз. Рідко повідомлялось про вторинний гострий мієлобластний лейкоз, із прелейкемічною фазою або без неї, у пацієнтів, які одночасно лікувалися доксорубіцином та ДНК-пошкоджуючими протипухлинними препаратами. Такі випадки могли супроводжуватись коротким (1-3 роки) латентним періодом.

З боку крові та лімфатичної системи.

Лейкопенія, нейтропенія, анемія та тромбоцитопенія. Через можливу депресію кісткового мозку, що може проявитися приблизно через 10 днів після введення препарату, слід регулярно контролювати гематологічні показники, у пацієнтів із гематологічними та не-гамотологічними захворюваннями. Клінічними проявами токсичного впливу доксорубіцину на кістковий мозок/гематологічні параметри можуть бути гарячка, інфекції, сепсис/септицемія, септичний шок, кровотеча, тканинна гіпоксія або смерть.

З боку імунної системи. Анафілаксія.

З боку метаболізму та харчування. Анорексія, дегідратація та гіперурикемія.

З боку органів зору. Кон’юнктивіт/кератит та сльозотеча.

З боку серця. Тахіаритмія, атріовентрикулярна блокада, блокада ніжок пучка Гіса, асимптоматичне зменшення фракції викиду лівого шлуночка та застійна серцева недостатність . Кардіотоксичність може проявлятися у вигляді тахікардії, в тому числі надшлуночкової тахікардії та змін на ЕКГ. У пацієнтів із порушеннями функції серця рекомендовано регулярний контроль ЕГК та обережне застосування препарату. Тяжка серцева недостатність може виникати раптово, без попередніх змін ЕГК.

З боку судинної системи. Флебіт, тромбофлебіт, тромбоемболія, приливи крові, шок.

З боку ШКТ. Нудота, блювання та мукозит/стоматит, гіперпігментація слизової оболонки рота, езофагіт, абдомінальний біль, ерозія слизової оболонки шлунка, шлунково-кишкова кровотеча, діарея та коліт.

З боку гепатобіліарної системи. Зміни рівнів трансаміназ.

З боку шкіри та підшкірної клітковини. Часто – алопеція, у тому числі припинення росту бороди, але ріст волосся приходить до норми після припинення лікування. Висип на шкірі/свербіж, місцева токсичність, зміни шкіри, гіперпігментація шкіри та нігтів, фоточутливість, гіперчутливість до опроміненої шкіри (реакція шкіри після опромінення), кропив’янка, акральна еритема та дизестезія долонь та підошв.

З боку нирок та сечовидільної системи. Доксорубіцин може надавати червоного забарвлення сечі, особливо при першому сечовипусканні після ін’єкції препарату, про що слід попередити пацієнта. Побічні дії після внутрішньоміхурового введення охоплюють симптоми подразнення міхура, гематурію, геморагічний цистіт, некроз стінки сечового міхура .

З боку репродуктивної системи та молочних залоз. Аменорея, олігоспермія та азооспермія.

Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату.

Підвищена температура, нездужання, астенія та гарячка. Ризик тромбофлебіту в місці ін’єкції можна знизити, дотримуючись процедури введення, розглянутої вище. Відчуття поколювання або пекучості у місці введення свідчить про невелику екстравазацію, в цьому випадку інфузію слід припинити і спробувати ввести препарат в іншу вену.

Обстеження. Відхилення показників ЕГК від норми.

Побічні прояви у хворих, які отримують доксирубіцин в якості ад’ювантної терапії раку молочної залози . За результатами рандомізованого відкритого дослідження застосування доксорубіцину і циклофосфаміду для лікування ранніх метастазів раку молочної залози в аксилярні лімфовузли найчастішим побічним проявом була (окрім характерних для доксирубіцину) втрата ваги.

Передозування . Р азові дози в 250 мг та 500 мг доксорубіцину є фатальними. Такі дози можуть спричинити гостру дегенерацію серцевого м’язу протягом 24 годин та тяжку мієлосупресію (переважно лейкопенію та тромбоцитопенію), впливи яких досягають максимуму через 10-15 днів після застосування. Метою лікування повинно бути підтримання стану пацієнта протягом цього періоду; слід проводити переливання крові та створити умови захисної ізоляції пацієнта.

Гостре передозування доксорубіцином призводить до токсичного впливу на ШКТ (переважно мукозиту). Зазвичай це проявляється на початку застосування препарату, але більшість пацієнтів одужують протягом 3 тижнів.

Віддалена серцева недостатність може проявитися через 6 місяців після передозування. Слід ретельно контролювати стан пацієнтів, і у випадку ознак серцевої недостатності провести загальноприйняте лікування.

Застосування в період вагітності або годування груддю . Доксорубіцин чинить шкідливий фармакологічний вплив на перебіг вагітності та/або плід/новонародженого.

Через ембріотоксичний потенціал доксорубіцину, цей препарат не слід застосовувати в період вагітності, окрім випадків явної необхідності. Якщо жінка отримує доксорубіцин в період вагітності або вагітніє в період лікування, її слід попередити про потенційну загрозу для плоду. Жінкам дітородного віку слід застосовувати ефективні засоби контрацепції протягом лікування.

Доксорубіцин секретується у грудне молоко. Жінкам не слід годувати груддю в період лікування доксорубіцином.

Діти. Препарат застосовується з народження. У дітей та підлітків вищий ризик виникнення проявів віддаленої кардіотоксичності внаслідок застосування доксорубіцину.

Особливі заходи безпеки.

Приготування розчину для внутрішньовенної інфузії із ліофілізованого порошка .

Вміст флакону знаходиться під від’ємним тиском для зменшення утворення аерозолю при відновленні розчину, тому слід бути особливо обережними при введені голки. Слід уникати вдихання аерозолю, що утворюється при відновленні розчину .

Далі наведені рекомендації із техніки безпеки, з огляду на токсичність препарату:

* Персонал повинен добре володіти технікою відновлення та застосування препарату.

* Вагітних жінок слід не допускати до роботи із цим препаратом.

* Персонал, який працює із доксорубіцином, повинен використовувати захисний одяг: окуляри, халат, одноразові рукавички та маску.

* Для відновлення препарату повинна бути відведена відповідна зона (бажано під ламінаром), робоча поверхня повинна бути захищена одноразовим абсорбуючим папером з пластиковою основою.

* Всі матеріали, використані для розведення, введення або прибирання, в тому числі рукавички, слід зібрати у пакети призначені для високонебезпечних відходів для подальшого спалювання при високій температурі.

* Завжди мити руки після зняття рукавичок.

* У випадку контакту зі шкірою, ретельно промити уражену ділянку із милом та водою або розчином бікарбонату натрію. Однак не слід терти шкіру жорсткою щіткою.

* У випадку контакту з очима, відтягти повіко ураженого ока та промити великою кількістю води протягом 15 хвилин, після чого звернутись до лікаря.

* Розчин, що був пролитий чи витік, слід обробити розведеним гіпохлоритом натрію (1% активованого хлору), бажано витримати протягом ночі, а потім промити водою. Всі матеріали, що використовувались для очищення, потрібно утилізувати як вказано вище.

Вміст флакону необхідно відновити перед використанням водою для ін’єкцій або 0,9% розчином хлориду натрію. Для відновлення флакону з вмістом 10 мг достатньо 5 мл води для ін’єкцій або натрію хлориду для ін’єкцій, для відновлення 50 мг препарату — 25 мл вказаних розчинів .

Після додавання розчинника, вміст флакону обережно струшують, не перевертаючи флакон, протягом 30 секунд. Приблизний об’єм заміщення вмісту флакону на 50 мг після додавання 25 мл розчинника становить 0,15 мл.

Розведений розчин містить 0,02% метилгідроксибензоат. Це не консервуючий розчин. Невикористаний розчин потрібно утилізувати.

Доксорубіцин інстилюють за допомогою катетеру та лишають у міхурі на 1-2 години. Протягом інстиляції пацієнту слід змінювати положення тіла, так щоб тазова частина слизової оболонки сечового якомога більше контактувала із розчином. Для уникнення небажаного розведення розчину сечею, пацієнтів слід попередити не споживати напоїв протягом 12 годин до інстиляції. Після завершення інстиляції пацієнту слід спорожнити сечовий міхур.

Загальні . Доксорубіцин слід застосовувати лише під наглядом спеціаліста із досвідом проведення терапії цитотоксичними препаратами.

Стан пацієнта повинен відновитися після гострого токсичного впливу попереднього лікування цитотоксичними засобами (наприклад, при стоматиті, нейтропенії, тромбоцитопенії та генералізованій інфекції) перед початком лікування доксорубіцином.

У пацієнтів із ожирінням (тобто >130% ідеальної маси тіла) системний кліренс доксорубіцину знижений.

Функція серця. Лікування антрациклінами асоційоване із ризиком кардіотоксичності, що може маніфестувати у вигляді ранніх (гострих) та пізніх (відстрочених) проявів.

Прояви ранньої (гострої) кардіотоксичності. Ранні прояви кардіотоксичного впливу доксорубіцину переважно являють собою синусову тахікардію та/або неспецифічні зміни сегменту ST-T на електрокардіограмі. Також повідомлялось про тахіаритмії, включаючи шлуночкові екстрастистоли, шлуночкову тахікардію та брадикардію, а також передсердо-шлуночкову блокаду та блокаду ніжок пучка Гіса. Як правило, ці прояви не супроводжуються виникненням відстроченої кардіотоксичності, і загалом не вимагають припинення лікування доксорубіцином.

Пізні (відстрочені) прояви кардіотоксичності. Відстрочена кардіотоксичність, як правило, виникає в пізній період застосування Адрибластину або через 2-3 місяці після завершення лікування. Однак повідомлялося про розвиток більш пізніх проявів через кілька місяців або років після завершення лікування. Віддалена кардіоміопатія проявляється зменшенням фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) та/або ознаками та симптомами застійної серцевої недостатності, такими як диспное, набряк легенів, периферичний набряк, кардіомегалія і гепатомегалія, олігурія, асцит, плевральний випіт і ритм галопу. Відмічені також підгострі прояви, такі як перикардит/міокардит. Найважчою і небезпечною для життя формою антрациклін-індукованої кардіоміопатії є застійна серцева недостатність, яка є кумулятивним дозообмежуючим проявом токсичності препарату.

Функцію серця слід оцінювати до початку застосування доксорубіцину і контролювати її протягом курсу лікування з метою зменшення ризику розвитку тяжких порушень з боку серця. Ризик може бути зменшено при регулярному моніторингу фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) протягом курсу лікування з припиненням застосування препарату при перших ознаках погіршення функції серця. Належні кількісні методи для регулярної оцінки функції серця (величини ФВЛШ) включають багатоканальну радіоізотопну ангіографію (MUGA) або ехокардіографію (ЕхоКГ). Рекомендовано оцінити початковий стан серця за допомогою ЕКГ та MUGA або ЕхоКГ, зокрема у пацієнтів, які мають фактори ризику розвитку підвищеної кардіотоксичності. Регулярне визначення ФВЛШ за допомогою MUGA або ЕхоКГ особливо важливо при застосуванні високих кумулятивних доз антрациклінів. Оцінка має проводитися за допомогою одного і того самого методу протягом усього періоду спостереження.

Вірогідність розвитку застійної серцевої недостатності, за оцінками, становить приблизно 1-2% при кумулятивній дозі 300 мг/м 2 , і повільно зростає при збільшені загальної кумулятивної дози до 450-550 мг/м 2 . При подальшому збільшенні дози ризик розвитку застійної серцевої недостатності стрімко зростає, тому рекомендовано не перевищувати максимальну кумулятивну дозу 550 мг/м 2 .

Фактори ризику розвитку кардіотоксичності включають активні або латентні серцево-судинні захворювання, раніше проведену або супутню променеву терапію середостіння чи перикардіальної зони, попередню терапію іншими антрациклінами або антраценедіонами, одночасне застосування препаратів, що мають здатність пригнічувати скоротливу функцію серця або кардіотоксичних препаратів (наприклад, трастузумабу). Антрацикліни, у тому числі доксорубіцин, не слід призначати в комбінації з іншими кардіотоксичними препаратами, окрім випадків, коли є можливість ретельного контролю функції серця. Пацієнти, які отримують антрацикліни після припинення лікування іншими кардіотоксичними препаратами, особливо з довгим періодом напіввиведення, такими як трастузумаб, також можуть мати підвищений ризик розвитку кардіотоксичності. Період напіввиведення трастузумабу становить приблизно 28,5 днів і препарат може продовжувати циркулювати в крові до 24 тижнів. Тому слід уникати лікування антрациклінами протягом 24 тижнів після припинення лікування трастузумабом, якщо можливо. Якщо антрацикліни призначають раніше цього терміну, слід ретельно контролювати функцію серця.

Функцію серця слід особливо ретельно контролювати у пацієнтів, які отримують високі кумулятивні дози, а також які мають фактори ризику. Однак доксорубіцин може спричинити виникнення проявів кардіотоксичності і при застосуванні низьких кумулятивних доз за наявності чи навіть відсутності зазначених факторів ризику.

У дітей та підлітків вищий ризик виникнення проявів віддаленої кардіотоксичності внаслідок застосування доксорубіцину. Вірогідність кардіотоксичності у жінок більша ніж у чоловіків. Для контролю такого впливу препарату рекомендовані подальші кардіологічні обстеження.

Існує ймовірність того, що токсичний вплив доксорубіцину та інших антрациклінів або антраценедіонів може бути аддитивним.

Гематологічна токсичність . Доксорубіцин може спричинити мієлосупресію. Перед кожним циклом та в період застосування доксорубіцину слід оцінювати гематологічний профіль, включаючи лейкоцитарну формулу. Дозозалежна оборотна лейкопенія та/або гранулоцитопенія (нейтропенія) є основними проявами гематологічного токсичного впливу доксорубіцину і найчастішою гострою дозообмежуючою токсичністю препарату. Лейкопенія і нейтропенія, як правило, досягають максимуму на 10-14-й день після введення препарату; кількість лейкоцитів/нейтрофілів повертається до норми у більшості випадків на 21 день. Також можуть виникати тромбоцитопенія і анемія. Клінічними проявами тяжкої мієлосупресії є гарячка, інфекції, сепсис/септицемія, септичний шок, кровотеча, тканинна гіпоксія або смерть.

Вторинний лейкоз . Вторинний лейкоз із прелейкемічною фазою або без неї, відмічався у пацієнтів, які лікувалися антрациклінами. Вторинний лейкоз частіше розвивається у випадку застосування таких препаратів у комбінації із ДНК-пошкоджуючими антинеопластичними засобами, коли пацієнти тяжко перенесли попереднє лікування цитотоксичними препаратами або при підвищенні доз антрациклінів. При таких лейкозах латентний період може тривати від 1 до 3 років.

Канцерогенез, мутагенез, порушення фертильності. Доксорубіцин проявляв генотоксичні та мутагенні властивості в тестах in vitroта in vivo.

У жінок доксорубіцин може спричиняти безпліддя протягом часу застосування препарату. Доксорубіцин може спричиняти аменорею. Овуляція та менструальний цикл повертаються до норми після завершення терапії, хоча можливе передчасне настання менопаузи.

Доксорубіцин проявляє мутагенні властивості і може спричиняти пошкодження хромосом у сперматозоїдах людини. Олігоспермія або азооспермія можуть бути постійними; однак повідомлялось, що кількість сперматозоїдів у деяких випадках поверталася до норми. Це може відбуватися через кілька років після завершення терапії. Чоловіки в період лікування доксорубіцином повинні застосовувати ефективні засоби контрацепції.

Функція печінки . Основним шляхом виведення доксорубіцину є гепатобіліарна система. Перед початком застосування доксорубіцину та в період терапії слід перевіряти загальний рівень білірубіну у сироватці крові. У пацієнтів із підвищеним рівнем білірубіну може спостерігатися уповільнений кліренс препарату із зростанням загальної токсичності. Таким пацієнтам рекомендовані менші дози препарату. Пацієнтам із тяжкою формою порушення функції печінки не слід призначати доксорубіцин.

Інше . Доксорубіцин може потенціювати токсичність інших протипухлинних препаратів. Повідомлялось про випадки загострення геморагічного циститу, спричиненого циклофосфамідами, та посилення гепатотоксичності 6-меркаптопурину. Також відмічався токсичний вплив променевої терапії (на міокард, слизові оболонки, шкіру та печінку).

Як і у випадку застосування інших цитотоксичних засобів, при застосуванні доксорубіцину інколи відмічалися випадки тромбофлебіту та тромбоемболічних явищ, в тому числі емболії легеневих артерій (в деяких випадках фатальні).

Синдром лізису пухлин. Доксорубіцин може викликати гіперурікемію як наслідок екстенсивного катаболізму пуринів, що супроводжує швидкий лізис неопластичних клітин (синдром лізису пухлини), індукований препаратом. Тому після початку лікування в крові слід визначити рівень сечової кислоти, калію, фосфату кальцію і креатиніну. Гідратація, алкалізація сечі і профілактика гіперурикемії алопуринолом можуть звести до мінімуму ймовірність ускладнень синдрому лізису клітин.

Вакцинація. Застосування живих або живих ослаблених вакцин у пацієнтів із послабленим імунітетом внаслідок хіміотерапії, у тому числі доксорубіцину, може призвести до серйозних або фатальних інфекцій. Слід уникати щеплення живою вакциною у пацієнтів, які застосовують доксорубіцин. Нейтралізована або інактивована вакцина може бути призначена, але відповідь на таку вакцинацію може бути слабка.

Внутрішньоміхурове введення доксорубіцину може призвести до виникнення симптомів хімічного циститу (таких як дизурія, поліурія, ноктурія, утруднене сечовипускання, гематурія, відчуття дискомфорту в області сечового міхура, некроз стінки міхура) та спазму сечового міхура. Особливу увагу слід приділити проблемам катетеризації (наприклад, при обструкції уретри з причини об’ємних внутрішньоміхурових пухлин ).

Внутрішньоартеріальне застосування доксорубіцину (транскатетерна артеріальна емболізація) може застосовуватися для локалізованої або регіональної терапії первинної гепатоцелюлярної карциноми або метастазів у печінці. Внутрішньоартеріальне введення може спричинити (окрім проявів системної токсичності, якісно подібних до тих, що спостерігаються при внутрішньовенному введенні доксорубіцину) виразки шлунку та дванадцятипалої кишки (вірогідно, в результаті рефлюксу препарату в артерії шлунка) та звуження жовчних протоків внаслідок медикаментозно індукованого склерозуючого холангіту. Цей шлях введення може призвести до поширеного некрозу тканин у зоні перфузії.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами .

Вплив доксирубіцину на здатність керувати автомобілем чи працювати з механізмами не встановлений.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій .

Застосування високих доз циклоспорину призводить до збільшення сироваткових рівнів та мієлотоксичності доксорубіцину.

Доксорубіцин переважно застосовується у комбінації із іншими цитотоксичними препаратами. Може відбуватися адитивний ефект токсичності, особливо стосовно впливу на кістковий мозок/гематологію та шлунково-кишковий тракт. При застосуванні доксорубіцину у комбінованій хіміотерапії із іншими потенційно карідотоксичними сполуками або в комбінації з іншими препаратами, що впливають на серце (наприклад, блокаторами кальцієвих каналів), в період лікування необхідно контролювати функцію серця. Зміни функцій печінки внаслідок супутнього лікування можуть змінювати метаболізм та фармакокінетику доксорубіцину, терапевтичну ефективність та/або токсичність.

Якщо до початку введення доксорубіцину застосовували паклітаксел, це може призвести до збільшення концентрації доксорубіцину та/або його метаболітів. Певні дані вказують на менше зростання концентрацій, якщо доксорубіцин застосовується перед паклітакселом.

Підвищення (21%-47%) або відсутність зміни показника AUC доксорубіцину спостерігалося при сумісному застосуванні із сорафенібом в дозі 400 мг два рази на добу. Клінічна значущість цих даних не відома.

Фармакодинаміка. Д оксорубіцин є протипухлинним засобом. Клітини пухлини гинуть, вірогідно, внаслідок впливу препарату на синтез нуклеїнових кислот, хоча точний механізм дії остаточно не з’ясований. Припускається наступний механізм дії: інтеркаляція ДНК (що призводить до пригнічення синтезу ДНК, РНК та білків), утворення високореактивних вільних радикалів та супероксидів, хелатування двовалентних катіонів, пригнічення Na-K AТФази та зв’язування доксорубіцину із певними складовими клітинної мембрани (зокрема із мембранними ліпідами, спектрином та кардіоліпіном). Найбільші концентрації препарату відмічені у легенях, печінці, селезінці, нирках, серці, тонкому кишечнику та кістковому мозку. Доксорубіцин не проникає через гематоенцефалічний бар’єр.

Фармакокінетика . Після внутрішньовенного введення, крива виведення доксорубіцину з плазми є трьохфазною із періодами напіввиведення в 12 хвилин, 3,3 години та 30 годин. Відносно тривалий термінальний період напіввиведення доксорубіцину відображає його розподіл в глибокий компартмент тканин. Лише близько 33-50% препарату із флуорисцентною або трітієвою міткою (чи продуктів розпаду), відповідно, визначалося у сечі, жовчі та фекаліях протягом 5 днів після внутрішньовенного введення. Решта доксорубіцину та продуктів розпаду вочевидь залишається у тканинах організму протягом тривалого періоду часу.

У пацієнтів з онкологічними захворюваннями доксорубіцин відновлюється до адріаміцинолу, активної цитотоксичної сполуки. Таке відновлення вочевидь каталізується цитоплазмовими НАДФ-залежними альдо-кеторедуктазами, що присутні в усіх тканинах та відіграють важливу роль у визначенні загальної фармакокінетики доксорубіцину.

Мікросомальні глікозидази, присутні у більшості тканин, розщеплюють доксорубіцин та адріаміцинол до неактивних агліконів. Аглікони можуть зазнати О-деметиляції із подальшою кон’югацією із сірчанокислим або глюкуронідовим ефіром і виводяться із жовчю.

Основні фізико-хімічні властивості : ліофілізований порошок червоного кольору.

Несумісність. Д оксорубіцин швидкорозчинний не слід змішувати із гепарином, оскільки може утворюватися осад. Також не рекомендується змішувати Доксорубіцин швидкорозчинний із іншими препаратами. Тривалий контакт із будь-яким розчином з лужним рН слід уникати, оскільки це призведе до гідролізу препарату.

Термін придатності . 4 роки.

Умови зберігання. Порошок Адрибластину швидкорозчинного слід зберігати у недоступних для дітей місцях. Особливі умови зберігання не вимагаються. У розчиненому вигляді Адрибластин швидкорозчинний можна зберігати у захищеному від світла місці протягом 24 годин при температурі (15 – 25 ° С) або протягом 48 годин при температурі від 2 до 8 ° С.

Упаковка . Флакон, що містить 10 мг доксорубіцину гідрохлориду у вигляді ліофілізованого порошку, і ампула, яка містить 5 мл води для ін’єкцій.

Флакон, що містить 50 мг доксорубіцину гідрохлориду у вигляді ліофілізованого порошку.

1 флакон в упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Актавіс Італія С.п.А., Італія / Actavis Italy S .p.A., Italy .

Місцезнаходження. Viale Pasteur , 10, 20014 Nerviano ( Milan ), Italy /Віале Пастер 10, 20014 Нервіано (Мілан), Італія.

для медичного застосування препарату

(ADRIBLASTINA ® RAPID DISSOLUTION)

діюча речовина: doxorubicin ;

1 флакон містить 10 мг або 50 мг доксорубіцину гідрохлориду;

допоміжні речовини: лактоза безводна, метилпарагідроксибензоат (Е 218).

Лікарська форма . Порошок ліофілізований для приготування розчину для інфузій .

Фармакотерапевтична група . Антинеопластичні та імуномоделюючі засоби. Цитотоксичні антибіотики та споріднені препарати. Код ATC L01D B01.

Показання . Л ікування широкого спектру неопластичних захворювань, у тому числі гострої лейкемії, лімфоми, злоякісних новоутворень у дітей та солідних пухлин у дорослих, зокрема карциноми молочної залози та легень.

Протипоказання . Гіперчутливість до доксирубіцину або інших компонентів препарату, інших антрациклінів чи антрацендіонів. Вагітність, період годування груддю.

При внутрішньовенному введенні:

– тяжкі порушення функції печінки;

– тяжкі порушення функції міокарда;

– нещодавно перенесений інфаркт міокарда;

– попереднє лікування максимальними кумулятивними дозами доксорубіцину, даунорубіцину, епірубіцину, ідарубіцину та/або іншими антрациклінами та антрацендіонами.

При внутрішньоміхуровому введенні:

– інфекції сечовидільного тракту;

– запалення сечового міхура;

Спосіб застосування та дози .

Спосіб застосування. Адрибластин вводять внутрішньовенно та внутрішньоартеріально або у вигляді внутрішньоміхурової інстиляції. Не можна застосовувати доксорубіцин як антибактеріальний засіб.

Внутрішньоміхурове введення доксорубіцину є альтернативним способом введення при лікуванні поверхневого раку сечового міхура, у тому числі перехідно-клітинної карциноми, папілярних пухлин міхура та карциноми in situ, або як ад’ювантної терапії низькодиференційованого Та-раку сечового міхура після трансуретральної резекції.

Внутрішньовенне введення. Відновлений розчин вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії із вільним потоком рідини, протягом не менше 3 але не більше 10 хвилин. Зазвичай, для розведення використовують розчини натрію хлориду для ін’єкцій, 5% глюкози або розчин натрію хлориду та глюкози. Введення шляхом струйної ін’єкції не рекомендовано через ризик екстравазації, що може відбуватися навіть за наявності адекватного зворотного току крові при аспірації через голку.

Загальна доза доксорубіцину на цикл може бути різною, залежно від певної схеми лікування (наприклад, при монотерапії або у комбінації з іншими цитотоксичними препаратами) та показань.

Доза зазвичай розраховується на основі площі поверхні тіла. При монотерапії рекомендована стандартна початкова доза доксорубіцину на цикл для дорослих становить 60-90 мг/м 2 площі поверхні тіла. Загальна початкова доза на цикл може бути введена за один раз, бути поділена на три введення протягом трьох послідовних днів або вводитися за два рази – в день 1 та 8. За умови нормального одужання після токсичного впливу препарату (зокрема пригнічення кісткового мозку та стоматиту), кожен курс лікування можна повторювати кожні 3-4 тижні. Якщо препарат застосовується у комбінації із іншими протипухлинними засобами, що можуть потенціювати токсичний вплив, може бути необхідним зменшення дози доксорубіцину до 30-40 мг/м 2 кожні три тижні.

Якщо дозу розраховують виходячи із маси тіла, слід вводити 1,2-2,4 мг/кг препарату у вигляді разової дози кожні три тижні.

Спостерігалось, що при введенні доксорубіцину у вигляді разової дози кожні три тижні значним чином зменшуються прояви несприятливого токсичного впливу, мукозиту. Однак деякі спеціалісти вважають, що розподіл дози для введення протягом трьох послідовних днів (0,4-0,8 мг/кг або 20-25 мг/м 2 щодня) забезпечує більшу ефективність, хоча за рахунок більшої токсичності.

Було показано, що щотижневе застосування доксорубіцину ефективне так само як і введення 1 раз на три тижні. Рекомендована доза становить 20 мг/м 2 1 раз на тиждень, хоча об’єктивна реакція спостерігалася при 6-12 мг/м 2 . При щотижневому застосуванні зменшується кардіотоксичність.

Може бути необхідним зменшення дози у пацієнтів, які раніше отримували лікування іншими цитотоксичними препаратами. Введення меншої дози також може бути потрібним у дітей, пацієнтів із ожирінням та осіб літнього віку.

Зменшення початкових доз або збільшення інтервалів між циклами може бути доцільним у випадку пацієнтів, які важко перенесли попередні курси лікування або хворих із неопластичною інфільтрацією кісткового мозку (див. розділ «Особливості застосування»).

Порушення функції печінки.

При порушенні функції печінки дозу доксорубіцину слід зменшити як показано у таблиці:

Рівні білірубіну у сироватці крові

50% звичайної дози

25% звичайної дози

Доксорубіцин не слід застосовувати пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки.

Внутрішньоартеріальне введення. Внутрішньоартеріальне введення застосовувалося при спробах посилити локальну активність при низькій загальній дозі і, таким чином, зменшити загальну токсичність. Слід наголосити, що така техніка потенційно дуже ризикована і може призвести до поширеного некрозу перфузованої тканини, якщо не вжити відповідних застережних заходів. Дози препарату та інтервали введення при внутрішньоартеріальному застосуванні можуть бути різними. Внутрішньоартеріально препарат повинні вводити лише спеціалісти з достатнім досвідом виконання таких ін’єкцій.

Внутрішньоміхурове введення. Доксорубіцин все частіше застосовується для внутрішньоміхурового введення з метою лікування перехідно-клітинного раку, папілярних пухлин міхура та карциноми in situ. Не слід внутрішньоміхурово вводити препарат для лікування інвазивних пухлин, які проросли через стінку сечового міхура. Доцільним також є введення доксорубіцину у сечовий міхур із певними інтервалами після трансуретальної резекції пухлини з метою зменшення ймовірності рецидиву. Рекомендується інстиляція 30-50 мг у 25-50 мл 0,9% розчину натрію хлориду. У випадку місцевого токсичного впливу (хімічний цистит), дозу слід розвести у 50-100 мл 0,9% розчину натрію хлориду. Пацієнту можна продовжувати проводити інстиляції із тижневим або місячним інтервалом.

Оскільки на сьогодні застосовується багато схем лікування, що ускладнює інтерпретацію, далі наведена допоміжна інформація:

* концентрація доксорубіцину у міхурі повинна становити 50 мг на 50 мл;

* для уникнення небажаного розбавлення сечею, слід попередити пацієнтів, щоб вони утримались від споживання напоїв протягом 12 годин до інстиляції. Це має знизити виділення сечі до приблизно 50 мл на годину.

* Після введення препарату, пацієнту слід змінювати положення тіла на 90 градусів кожні 15 хвилин.

Дії розчину препарату протягом однієї години зазвичай достатньо; після завершення процедури пацієнту слід випорожнити сечовий міхур.

Побічні реакції . При лікуванні доксорубіцином спостерігалися такі побічні прояви:

Новоутворення доброякісні та злоякісні (у тому числі кісти та поліпи).

Гострий лімфобластний лейкоз та гострий мієлобластний лейкоз. Рідко повідомлялось про вторинний гострий мієлобластний лейкоз, із прелейкемічною фазою або без неї, у пацієнтів, які одночасно лікувалися доксорубіцином та ДНК-пошкоджуючими протипухлинними препаратами. Такі випадки могли супроводжуватись коротким (1-3 роки) латентним періодом.

З боку крові та лімфатичної системи.

Лейкопенія, нейтропенія, анемія та тромбоцитопенія. Через можливу депресію кісткового мозку, що може проявитися приблизно через 10 днів після введення препарату, слід регулярно контролювати гематологічні показники, у пацієнтів із гематологічними та не-гамотологічними захворюваннями. Клінічними проявами токсичного впливу доксорубіцину на кістковий мозок/гематологічні параметри можуть бути гарячка, інфекції, сепсис/септицемія, септичний шок, кровотеча, тканинна гіпоксія або смерть.

З боку імунної системи. Анафілаксія.

З боку метаболізму та харчування. Анорексія, дегідратація та гіперурикемія.

З боку органів зору. Кон’юнктивіт/кератит та сльозотеча.

З боку серця. Тахіаритмія, атріовентрикулярна блокада, блокада ніжок пучка Гіса, асимптоматичне зменшення фракції викиду лівого шлуночка та застійна серцева недостатність . Кардіотоксичність може проявлятися у вигляді тахікардії, в тому числі надшлуночкової тахікардії та змін на ЕКГ. У пацієнтів із порушеннями функції серця рекомендовано регулярний контроль ЕГК та обережне застосування препарату. Тяжка серцева недостатність може виникати раптово, без попередніх змін ЕГК.

З боку судинної системи. Флебіт, тромбофлебіт, тромбоемболія, приливи крові, шок.

З боку ШКТ. Нудота, блювання та мукозит/стоматит, гіперпігментація слизової оболонки рота, езофагіт, абдомінальний біль, ерозія слизової оболонки шлунка, шлунково-кишкова кровотеча, діарея та коліт.

З боку гепатобіліарної системи. Зміни рівнів трансаміназ.

З боку шкіри та підшкірної клітковини. Часто – алопеція, у тому числі припинення росту бороди, але ріст волосся приходить до норми після припинення лікування. Висип на шкірі/свербіж, місцева токсичність, зміни шкіри, гіперпігментація шкіри та нігтів, фоточутливість, гіперчутливість до опроміненої шкіри (реакція шкіри після опромінення), кропив’янка, акральна еритема та дизестезія долонь та підошв.

З боку нирок та сечовидільної системи. Доксорубіцин може надавати червоного забарвлення сечі, особливо при першому сечовипусканні після ін’єкції препарату, про що слід попередити пацієнта. Побічні дії після внутрішньоміхурового введення охоплюють симптоми подразнення міхура, гематурію, геморагічний цистіт, некроз стінки сечового міхура .

З боку репродуктивної системи та молочних залоз. Аменорея, олігоспермія та азооспермія.

Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату.

Підвищена температура, нездужання, астенія та гарячка. Ризик тромбофлебіту в місці ін’єкції можна знизити, дотримуючись процедури введення, розглянутої вище. Відчуття поколювання або пекучості у місці введення свідчить про невелику екстравазацію, в цьому випадку інфузію слід припинити і спробувати ввести препарат в іншу вену.

Обстеження. Відхилення показників ЕГК від норми.

Побічні прояви у хворих, які отримують доксирубіцин в якості ад’ювантної терапії раку молочної залози . За результатами рандомізованого відкритого дослідження застосування доксорубіцину і циклофосфаміду для лікування ранніх метастазів раку молочної залози в аксилярні лімфовузли найчастішим побічним проявом була (окрім характерних для доксирубіцину) втрата ваги.

Передозування . Р азові дози в 250 мг та 500 мг доксорубіцину є фатальними. Такі дози можуть спричинити гостру дегенерацію серцевого м’язу протягом 24 годин та тяжку мієлосупресію (переважно лейкопенію та тромбоцитопенію), впливи яких досягають максимуму через 10-15 днів після застосування. Метою лікування повинно бути підтримання стану пацієнта протягом цього періоду; слід проводити переливання крові та створити умови захисної ізоляції пацієнта.

Гостре передозування доксорубіцином призводить до токсичного впливу на ШКТ (переважно мукозиту). Зазвичай це проявляється на початку застосування препарату, але більшість пацієнтів одужують протягом 3 тижнів.

Віддалена серцева недостатність може проявитися через 6 місяців після передозування. Слід ретельно контролювати стан пацієнтів, і у випадку ознак серцевої недостатності провести загальноприйняте лікування.

Застосування в період вагітності або годування груддю . Доксорубіцин чинить шкідливий фармакологічний вплив на перебіг вагітності та/або плід/новонародженого.

Через ембріотоксичний потенціал доксорубіцину, цей препарат не слід застосовувати в період вагітності, окрім випадків явної необхідності. Якщо жінка отримує доксорубіцин в період вагітності або вагітніє в період лікування, її слід попередити про потенційну загрозу для плоду. Жінкам дітородного віку слід застосовувати ефективні засоби контрацепції протягом лікування.

Доксорубіцин секретується у грудне молоко. Жінкам не слід годувати груддю в період лікування доксорубіцином.

Діти. Препарат застосовується з народження. У дітей та підлітків вищий ризик виникнення проявів віддаленої кардіотоксичності внаслідок застосування доксорубіцину.

Особливі заходи безпеки.

Приготування розчину для внутрішньовенної інфузії із ліофілізованого порошка .

Вміст флакону знаходиться під від’ємним тиском для зменшення утворення аерозолю при відновленні розчину, тому слід бути особливо обережними при введені голки. Слід уникати вдихання аерозолю, що утворюється при відновленні розчину .

Далі наведені рекомендації із техніки безпеки, з огляду на токсичність препарату:

* Персонал повинен добре володіти технікою відновлення та застосування препарату.

* Вагітних жінок слід не допускати до роботи із цим препаратом.

* Персонал, який працює із доксорубіцином, повинен використовувати захисний одяг: окуляри, халат, одноразові рукавички та маску.

* Для відновлення препарату повинна бути відведена відповідна зона (бажано під ламінаром), робоча поверхня повинна бути захищена одноразовим абсорбуючим папером з пластиковою основою.

* Всі матеріали, використані для розведення, введення або прибирання, в тому числі рукавички, слід зібрати у пакети призначені для високонебезпечних відходів для подальшого спалювання при високій температурі.

* Завжди мити руки після зняття рукавичок.

* У випадку контакту зі шкірою, ретельно промити уражену ділянку із милом та водою або розчином бікарбонату натрію. Однак не слід терти шкіру жорсткою щіткою.

* У випадку контакту з очима, відтягти повіко ураженого ока та промити великою кількістю води протягом 15 хвилин, після чого звернутись до лікаря.

* Розчин, що був пролитий чи витік, слід обробити розведеним гіпохлоритом натрію (1% активованого хлору), бажано витримати протягом ночі, а потім промити водою. Всі матеріали, що використовувались для очищення, потрібно утилізувати як вказано вище.

Вміст флакону необхідно відновити перед використанням водою для ін’єкцій або 0,9% розчином хлориду натрію. Для відновлення флакону з вмістом 10 мг достатньо 5 мл води для ін’єкцій або натрію хлориду для ін’єкцій, для відновлення 50 мг препарату — 25 мл вказаних розчинів .

Після додавання розчинника, вміст флакону обережно струшують, не перевертаючи флакон, протягом 30 секунд. Приблизний об’єм заміщення вмісту флакону на 50 мг після додавання 25 мл розчинника становить 0,15 мл.

Розведений розчин містить 0,02% метилгідроксибензоат. Це не консервуючий розчин. Невикористаний розчин потрібно утилізувати.

Доксорубіцин інстилюють за допомогою катетеру та лишають у міхурі на 1-2 години. Протягом інстиляції пацієнту слід змінювати положення тіла, так щоб тазова частина слизової оболонки сечового якомога більше контактувала із розчином. Для уникнення небажаного розведення розчину сечею, пацієнтів слід попередити не споживати напоїв протягом 12 годин до інстиляції. Після завершення інстиляції пацієнту слід спорожнити сечовий міхур.

Загальні . Доксорубіцин слід застосовувати лише під наглядом спеціаліста із досвідом проведення терапії цитотоксичними препаратами.

Стан пацієнта повинен відновитися після гострого токсичного впливу попереднього лікування цитотоксичними засобами (наприклад, при стоматиті, нейтропенії, тромбоцитопенії та генералізованій інфекції) перед початком лікування доксорубіцином.

У пацієнтів із ожирінням (тобто >130% ідеальної маси тіла) системний кліренс доксорубіцину знижений.

Функція серця. Лікування антрациклінами асоційоване із ризиком кардіотоксичності, що може маніфестувати у вигляді ранніх (гострих) та пізніх (відстрочених) проявів.

Прояви ранньої (гострої) кардіотоксичності. Ранні прояви кардіотоксичного впливу доксорубіцину переважно являють собою синусову тахікардію та/або неспецифічні зміни сегменту ST-T на електрокардіограмі. Також повідомлялось про тахіаритмії, включаючи шлуночкові екстрастистоли, шлуночкову тахікардію та брадикардію, а також передсердо-шлуночкову блокаду та блокаду ніжок пучка Гіса. Як правило, ці прояви не супроводжуються виникненням відстроченої кардіотоксичності, і загалом не вимагають припинення лікування доксорубіцином.

Пізні (відстрочені) прояви кардіотоксичності. Відстрочена кардіотоксичність, як правило, виникає в пізній період застосування Адрибластину або через 2-3 місяці після завершення лікування. Однак повідомлялося про розвиток більш пізніх проявів через кілька місяців або років після завершення лікування. Віддалена кардіоміопатія проявляється зменшенням фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) та/або ознаками та симптомами застійної серцевої недостатності, такими як диспное, набряк легенів, периферичний набряк, кардіомегалія і гепатомегалія, олігурія, асцит, плевральний випіт і ритм галопу. Відмічені також підгострі прояви, такі як перикардит/міокардит. Найважчою і небезпечною для життя формою антрациклін-індукованої кардіоміопатії є застійна серцева недостатність, яка є кумулятивним дозообмежуючим проявом токсичності препарату.

Функцію серця слід оцінювати до початку застосування доксорубіцину і контролювати її протягом курсу лікування з метою зменшення ризику розвитку тяжких порушень з боку серця. Ризик може бути зменшено при регулярному моніторингу фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) протягом курсу лікування з припиненням застосування препарату при перших ознаках погіршення функції серця. Належні кількісні методи для регулярної оцінки функції серця (величини ФВЛШ) включають багатоканальну радіоізотопну ангіографію (MUGA) або ехокардіографію (ЕхоКГ). Рекомендовано оцінити початковий стан серця за допомогою ЕКГ та MUGA або ЕхоКГ, зокрема у пацієнтів, які мають фактори ризику розвитку підвищеної кардіотоксичності. Регулярне визначення ФВЛШ за допомогою MUGA або ЕхоКГ особливо важливо при застосуванні високих кумулятивних доз антрациклінів. Оцінка має проводитися за допомогою одного і того самого методу протягом усього періоду спостереження.

Вірогідність розвитку застійної серцевої недостатності, за оцінками, становить приблизно 1-2% при кумулятивній дозі 300 мг/м 2 , і повільно зростає при збільшені загальної кумулятивної дози до 450-550 мг/м 2 . При подальшому збільшенні дози ризик розвитку застійної серцевої недостатності стрімко зростає, тому рекомендовано не перевищувати максимальну кумулятивну дозу 550 мг/м 2 .

Фактори ризику розвитку кардіотоксичності включають активні або латентні серцево-судинні захворювання, раніше проведену або супутню променеву терапію середостіння чи перикардіальної зони, попередню терапію іншими антрациклінами або антраценедіонами, одночасне застосування препаратів, що мають здатність пригнічувати скоротливу функцію серця або кардіотоксичних препаратів (наприклад, трастузумабу). Антрацикліни, у тому числі доксорубіцин, не слід призначати в комбінації з іншими кардіотоксичними препаратами, окрім випадків, коли є можливість ретельного контролю функції серця. Пацієнти, які отримують антрацикліни після припинення лікування іншими кардіотоксичними препаратами, особливо з довгим періодом напіввиведення, такими як трастузумаб, також можуть мати підвищений ризик розвитку кардіотоксичності. Період напіввиведення трастузумабу становить приблизно 28,5 днів і препарат може продовжувати циркулювати в крові до 24 тижнів. Тому слід уникати лікування антрациклінами протягом 24 тижнів після припинення лікування трастузумабом, якщо можливо. Якщо антрацикліни призначають раніше цього терміну, слід ретельно контролювати функцію серця.

Функцію серця слід особливо ретельно контролювати у пацієнтів, які отримують високі кумулятивні дози, а також які мають фактори ризику. Однак доксорубіцин може спричинити виникнення проявів кардіотоксичності і при застосуванні низьких кумулятивних доз за наявності чи навіть відсутності зазначених факторів ризику.

У дітей та підлітків вищий ризик виникнення проявів віддаленої кардіотоксичності внаслідок застосування доксорубіцину. Вірогідність кардіотоксичності у жінок більша ніж у чоловіків. Для контролю такого впливу препарату рекомендовані подальші кардіологічні обстеження.

Існує ймовірність того, що токсичний вплив доксорубіцину та інших антрациклінів або антраценедіонів може бути аддитивним.

Гематологічна токсичність . Доксорубіцин може спричинити мієлосупресію. Перед кожним циклом та в період застосування доксорубіцину слід оцінювати гематологічний профіль, включаючи лейкоцитарну формулу. Дозозалежна оборотна лейкопенія та/або гранулоцитопенія (нейтропенія) є основними проявами гематологічного токсичного впливу доксорубіцину і найчастішою гострою дозообмежуючою токсичністю препарату. Лейкопенія і нейтропенія, як правило, досягають максимуму на 10-14-й день після введення препарату; кількість лейкоцитів/нейтрофілів повертається до норми у більшості випадків на 21 день. Також можуть виникати тромбоцитопенія і анемія. Клінічними проявами тяжкої мієлосупресії є гарячка, інфекції, сепсис/септицемія, септичний шок, кровотеча, тканинна гіпоксія або смерть.

Вторинний лейкоз . Вторинний лейкоз із прелейкемічною фазою або без неї, відмічався у пацієнтів, які лікувалися антрациклінами. Вторинний лейкоз частіше розвивається у випадку застосування таких препаратів у комбінації із ДНК-пошкоджуючими антинеопластичними засобами, коли пацієнти тяжко перенесли попереднє лікування цитотоксичними препаратами або при підвищенні доз антрациклінів. При таких лейкозах латентний період може тривати від 1 до 3 років.

Канцерогенез, мутагенез, порушення фертильності. Доксорубіцин проявляв генотоксичні та мутагенні властивості в тестах in vitroта in vivo.

У жінок доксорубіцин може спричиняти безпліддя протягом часу застосування препарату. Доксорубіцин може спричиняти аменорею. Овуляція та менструальний цикл повертаються до норми після завершення терапії, хоча можливе передчасне настання менопаузи.

Доксорубіцин проявляє мутагенні властивості і може спричиняти пошкодження хромосом у сперматозоїдах людини. Олігоспермія або азооспермія можуть бути постійними; однак повідомлялось, що кількість сперматозоїдів у деяких випадках поверталася до норми. Це може відбуватися через кілька років після завершення терапії. Чоловіки в період лікування доксорубіцином повинні застосовувати ефективні засоби контрацепції.

Функція печінки . Основним шляхом виведення доксорубіцину є гепатобіліарна система. Перед початком застосування доксорубіцину та в період терапії слід перевіряти загальний рівень білірубіну у сироватці крові. У пацієнтів із підвищеним рівнем білірубіну може спостерігатися уповільнений кліренс препарату із зростанням загальної токсичності. Таким пацієнтам рекомендовані менші дози препарату. Пацієнтам із тяжкою формою порушення функції печінки не слід призначати доксорубіцин.

Інше . Доксорубіцин може потенціювати токсичність інших протипухлинних препаратів. Повідомлялось про випадки загострення геморагічного циститу, спричиненого циклофосфамідами, та посилення гепатотоксичності 6-меркаптопурину. Також відмічався токсичний вплив променевої терапії (на міокард, слизові оболонки, шкіру та печінку).

Як і у випадку застосування інших цитотоксичних засобів, при застосуванні доксорубіцину інколи відмічалися випадки тромбофлебіту та тромбоемболічних явищ, в тому числі емболії легеневих артерій (в деяких випадках фатальні).

Синдром лізису пухлин. Доксорубіцин може викликати гіперурікемію як наслідок екстенсивного катаболізму пуринів, що супроводжує швидкий лізис неопластичних клітин (синдром лізису пухлини), індукований препаратом. Тому після початку лікування в крові слід визначити рівень сечової кислоти, калію, фосфату кальцію і креатиніну. Гідратація, алкалізація сечі і профілактика гіперурикемії алопуринолом можуть звести до мінімуму ймовірність ускладнень синдрому лізису клітин.

Вакцинація. Застосування живих або живих ослаблених вакцин у пацієнтів із послабленим імунітетом внаслідок хіміотерапії, у тому числі доксорубіцину, може призвести до серйозних або фатальних інфекцій. Слід уникати щеплення живою вакциною у пацієнтів, які застосовують доксорубіцин. Нейтралізована або інактивована вакцина може бути призначена, але відповідь на таку вакцинацію може бути слабка.

Внутрішньоміхурове введення доксорубіцину може призвести до виникнення симптомів хімічного циститу (таких як дизурія, поліурія, ноктурія, утруднене сечовипускання, гематурія, відчуття дискомфорту в області сечового міхура, некроз стінки міхура) та спазму сечового міхура. Особливу увагу слід приділити проблемам катетеризації (наприклад, при обструкції уретри з причини об’ємних внутрішньоміхурових пухлин ).

Внутрішньоартеріальне застосування доксорубіцину (транскатетерна артеріальна емболізація) може застосовуватися для локалізованої або регіональної терапії первинної гепатоцелюлярної карциноми або метастазів у печінці. Внутрішньоартеріальне введення може спричинити (окрім проявів системної токсичності, якісно подібних до тих, що спостерігаються при внутрішньовенному введенні доксорубіцину) виразки шлунку та дванадцятипалої кишки (вірогідно, в результаті рефлюксу препарату в артерії шлунка) та звуження жовчних протоків внаслідок медикаментозно індукованого склерозуючого холангіту. Цей шлях введення може призвести до поширеного некрозу тканин у зоні перфузії.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами .

Вплив доксирубіцину на здатність керувати автомобілем чи працювати з механізмами не встановлений.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій .

Застосування високих доз циклоспорину призводить до збільшення сироваткових рівнів та мієлотоксичності доксорубіцину.

Доксорубіцин переважно застосовується у комбінації із іншими цитотоксичними препаратами. Може відбуватися адитивний ефект токсичності, особливо стосовно впливу на кістковий мозок/гематологію та шлунково-кишковий тракт. При застосуванні доксорубіцину у комбінованій хіміотерапії із іншими потенційно карідотоксичними сполуками або в комбінації з іншими препаратами, що впливають на серце (наприклад, блокаторами кальцієвих каналів), в період лікування необхідно контролювати функцію серця. Зміни функцій печінки внаслідок супутнього лікування можуть змінювати метаболізм та фармакокінетику доксорубіцину, терапевтичну ефективність та/або токсичність.

Якщо до початку введення доксорубіцину застосовували паклітаксел, це може призвести до збільшення концентрації доксорубіцину та/або його метаболітів. Певні дані вказують на менше зростання концентрацій, якщо доксорубіцин застосовується перед паклітакселом.

Підвищення (21%-47%) або відсутність зміни показника AUC доксорубіцину спостерігалося при сумісному застосуванні із сорафенібом в дозі 400 мг два рази на добу. Клінічна значущість цих даних не відома.

Фармакодинаміка. Д оксорубіцин є протипухлинним засобом. Клітини пухлини гинуть, вірогідно, внаслідок впливу препарату на синтез нуклеїнових кислот, хоча точний механізм дії остаточно не з’ясований. Припускається наступний механізм дії: інтеркаляція ДНК (що призводить до пригнічення синтезу ДНК, РНК та білків), утворення високореактивних вільних радикалів та супероксидів, хелатування двовалентних катіонів, пригнічення Na-K AТФази та зв’язування доксорубіцину із певними складовими клітинної мембрани (зокрема із мембранними ліпідами, спектрином та кардіоліпіном). Найбільші концентрації препарату відмічені у легенях, печінці, селезінці, нирках, серці, тонкому кишечнику та кістковому мозку. Доксорубіцин не проникає через гематоенцефалічний бар’єр.

Фармакокінетика . Після внутрішньовенного введення, крива виведення доксорубіцину з плазми є трьохфазною із періодами напіввиведення в 12 хвилин, 3,3 години та 30 годин. Відносно тривалий термінальний період напіввиведення доксорубіцину відображає його розподіл в глибокий компартмент тканин. Лише близько 33-50% препарату із флуорисцентною або трітієвою міткою (чи продуктів розпаду), відповідно, визначалося у сечі, жовчі та фекаліях протягом 5 днів після внутрішньовенного введення. Решта доксорубіцину та продуктів розпаду вочевидь залишається у тканинах організму протягом тривалого періоду часу.

У пацієнтів з онкологічними захворюваннями доксорубіцин відновлюється до адріаміцинолу, активної цитотоксичної сполуки. Таке відновлення вочевидь каталізується цитоплазмовими НАДФ-залежними альдо-кеторедуктазами, що присутні в усіх тканинах та відіграють важливу роль у визначенні загальної фармакокінетики доксорубіцину.

Мікросомальні глікозидази, присутні у більшості тканин, розщеплюють доксорубіцин та адріаміцинол до неактивних агліконів. Аглікони можуть зазнати О-деметиляції із подальшою кон’югацією із сірчанокислим або глюкуронідовим ефіром і виводяться із жовчю.

Основні фізико-хімічні властивості : ліофілізований порошок червоного кольору.

Несумісність. Д оксорубіцин швидкорозчинний не слід змішувати із гепарином, оскільки може утворюватися осад. Також не рекомендується змішувати Доксорубіцин швидкорозчинний із іншими препаратами. Тривалий контакт із будь-яким розчином з лужним рН слід уникати, оскільки це призведе до гідролізу препарату.

Термін придатності . 4 роки.

Умови зберігання. Порошок Адрибластину швидкорозчинного слід зберігати у недоступних для дітей місцях. Особливі умови зберігання не вимагаються. У розчиненому вигляді Адрибластин швидкорозчинний можна зберігати у захищеному від світла місці протягом 24 годин при температурі (15 – 25 ° С) або протягом 48 годин при температурі від 2 до 8 ° С.

Упаковка . Флакон, що містить 10 мг доксорубіцину гідрохлориду у вигляді ліофілізованого порошку, і ампула, яка містить 5 мл води для ін’єкцій.

Флакон, що містить 50 мг доксорубіцину гідрохлориду у вигляді ліофілізованого порошку.

1 флакон в упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Актавіс Італія С.п.А., Італія / Actavis Italy S .p.A., Italy .

Місцезнаходження. Viale Pasteur , 10, 20014 Nerviano ( Milan ), Italy /Віале Пастер 10, 20014 Нервіано (Мілан), Італія.

для медичного застосування препарату

діюча речовина : тербінафіну гідрохлорид;

1 таблетка містить тербінафіну гідрохлориду еквівалентно 250 мг тербінафіну; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), крохмаль прежелатинізований, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотер а певтична група. Протигрибкові засоби для системного застосування.
Код АТС D 01 B A 02.

Показання. Грибкові інфекції шкіри, волосся, нігтів, спричинені дерматофітами.

Протипоказання. Підвищена чутливість до тербінафіну або до інших компонентів препарату. Вагітність або період годування груддю.

Спосіб застосування та дози. Тривалість терапії визначається характером та тяжкістю перебігу захворювання. Нерегулярне застосування або передчасне припинення лікування може призвести до рецидиву захворювання.

Дорослим Екзифін призначають внутрішньо по 250 мг (1 таблетка) 1 раз на день. Дітям з масою тіла > 40 кг – 250 мг/добу 1 раз на день.

Тривалість лікування залежить від тяжкості інфекції та виду збудника: так, при дерматомікозах стоп тривалість лікування становить 2-6 тижнів, при трихофітії гладенької шкіри, промежини та кандидозі шкіри – 2-4 тижні. При мікозах волосистої частини голови – 4 тижні. При дерматомікозах нігтьових пластинок (оніхомікозах) тривалість лікування залежить від локалізації та швидкості росту нігтів і становить від 6 до 12 тижнів. При мікозах нігтів оптимальний клінічний ефект спостерігається через кілька місяців після мікологічного лікування та припинення терапії. Цей термін необхідний для відростання здорових нігтів.

З боку системи крові та лімфатичної системи: дуже рідко поширені – нейропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, панцитопенія.

З боку нервової системи: поширені – головний біль, рідко поширені – порушення відчуття смаку, що зазвичай відновлюється протягом кількох тижнів після припинення лікування, дуже рідко поширені – запаморочення, парестезія та гіпестезія.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто поширені – відчуття переповнення шлунка, втрата апетиту, диспепсія, нудота, легкий біль у ділянці живота, діарея.

З боку гепатобіліарної системи: рідко – підвищення рівнів печінкових ферментів, жовтяниця, гепатит, печінкова недостатність, яка в деяких випадках закінчувалася летально або потребувала трансплантації печінки. У більшості випадків печінкова недостатність розвивалася у пацієнтів, які мали серйозні системні захворювання, тому причинний зв’язок між розвитком печінкової недостатності та прийом тербінафіну встановити складно.

З боку імунної системи: дуже рідко поширені – анафілактоїдні реації (включаючи ангіоневротичний набряк), шкірні та системні прояви червоного вовчаку.

З боку опорно-рухової системи: часто поширені – артралгія, міалгія.

Загальні розлади: дуже рідко поширені – підвищена втомлюваність.

Передозування. Можуть виникнути такі симптоми як нудота, блювання, біль в епігастральній ділянці, запаморочення, висипання, підвищене сечовипускання, головний біль. У разі передозування слід припинити прийом препарату, застосувати активоване вугілля, при необхідності – промити шлунок і/або провести необхідне симптоматичне лікування.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Ефективність та безпека застосування тербінафіну жінкам у період вагітності або годування груддю не вивчалися.

Діти. Екзифін таблетки призначають дітям з масою тіла понад 40 кг.

Особливості застосування препарату. Не рекомендовано призначати препарат хворим із хронічними або активними патологічними процесами у печінці. Тербінафін не рекомендовано призначати хворим із порушенням функції нирок (при кліренсі креатиніну менш ніж 50 мл/хв).

Є поодинокі повідомлення про розвиток печінкової недостатності у разі застосування тербінафіну хворим як з існуючою патологією печінки, так і без неї. Такі випадки можуть мати летальний наслідок. У більшості з таких випадків хворі мали серйозні системні захворювання, тому причинний зв’язок між розвитком печінкової недостатності та прийомом тербінафіну встановити складно. Тим не менше, тербінафін не рекомендується призначати при наявності хронічних або активних патологічних процесів у печінці. Перед призначенням препарату слід визначити наявність захворювань печінки в анамнезі. Разом з тим, розвиток гепатотоксичності можливий і у хворих з відсутньою патологією печінки на початку лікування. Рекомендується до початку лікування визначати активність сироваткових трансаміназ (АЛТ та АСТ).

Дуже рідко при прийомі тербінафіну можливе виникнення серйозних шкірних реакцій, включаючи синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. У разі прогресування шкірних реакцій прийом препарату слід припинити.

При пероральному прийомі тербінафіну можливе транзиторне зниження абсолютного вмісту лімфоцитів. Клінічне значення цих реакцій невідоме. Однак у разі застосування препарату особам з імунодефіцитом показано регулярне проведення аналізу крові, якщо передбачається тривалість терапії більше ніж 6 тижнів.

Відомі поодинокі випадки тяжкої нейтропенії при прийомі тербінафіну. У разі клінічних ознак і симптомів, що свідчать про вторинну інфекцію, показано проведення повного аналізу крові. При вмісті нейтрофілів не більше 1000 клітин на мм 2 прийом тербінафіну слід припинити.

Пацієнтів, які приймають Екзифін, слід попередити про те, що необхідно негайно повідомити лікаря про будь-які ознаки неясної постійної нудоти, анорексії, підвищеної втомлюваності, блювання, болю у правому верхньому відділі черевної порожнини, жовтяниці, темної сечі або випорожнення світлого кольору. Пацієнтам з цими симптомами необхідно припинити застосування Екзифіну, а функцію печінки пацієнта слід негайно оцінити.

У випадку будь-якої патологічної зміни крові, що трапилася у пацієнтів, які застосовували Екзифін, слід рекомендувати можливу зміну медикаментозного лікування, включаючи припинення прийому препарату.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Немає даних щодо впливу Екзифіну на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Вплив інших лікарських засобів на тербінафін

Кліренс тербінафіну у плазмі може бути підвищений препаратами, які індукують метаболізм і може бути знижений препаратами, які інгібують цитохром Р450. У випадку необхідності супутнього лікування такими препаратами дозування Екзифіну слід коригувати.

У деяких повідомленнях одночасний прийом тербінафіну та варфарину призводить до збільшення або зменшення протромбінового часу, хоча причинний зв’язок з прийомом тербінафіну не доведений.

Лікарські засоби, які можуть зменшити вплив або плазмові концентрації тербінафіну

Рифампіцин збільшує кліренс тербінафіну на 100 %.

Вплив тербінафіну на інші лікарські засоби

Екзифін може незначною мірою впливати на кліренс препаратів, які метаболізуються через систему цитохрому Р450 (циклоспорин, толбутамін, пероральні контрацептиви). Тербінафін не впливає на кліренс антипірину або дигоксину.

Тербінафін може підвищити вплив або плазмові концентрації таких лікарських засобів:

кофеїн – тербінафін зменшує кліренс кофеїну, який вводився внутрішньовенно, на 19 %.

Тербінафін пригнічує CYP2D6 – опосередкований метаболізм. Ці дані можуть бути клінічно важливими для препаратів, які метаболізуються цим ферментом, таких як трициклічні антидепресанти (TCAs) , бета-блокатори, селективні інгібітори зворотнього захоплення серотоніну (SSRIs), антиаритмічні препарати (включаючи клас 1А, 1В та 1С) та інгібітори моноамінооксидази (MAO-Is) типу B, у випадку, коли препарат, що застосовується, має малий діапазон терапевтичної концентрації.

Тербінафін зменшує кліренс дезипраміну на 82 %.

Тербінафін може зменшити вплив або плазмові концентрації таких лікарських засобів:

тербінафін збільшує кліренс циклоспорину на 15 %.

Фармокодинаміка. Тербінафін є протигрибковим препаратом з групи аліламінів з широким спектром протигрибкової дії. Тербінафін у низьких концентраціях виявляє фунгіцидну активність відно c но дерматофітів, пліснявих і деяких диморфних грибів. Активність щодо дріжджових грибів, залежно від їх виду, може бути фунгіцидною або фунгістатичною. Препарат специфічно пригнічує ранній етап біосинтезу стеринів у клітинній мембрані грибка. Це призводить до дефіциту ергостеролу і внутрішньоклітинного накопичення сквалену, що призводить до загибелі клітини грибка.

Фармакокінетика. При пероральному застосуванні препарат накопичується у шкірі, нігтях та у волосяних фолікулах у фунгіцидній концентрації. Через 2 години після прийому 250 мг тербінафіну досягається максимальна концентрація у плазмі крові. Тербінафін на більш ніж 99 % зв’язується з білками плазми крові. Висока концентрація досягається у волосяних фолікулах, волоссі, шкірі, багатій сальними залозами, та в нігтьових пластинках. Біотрансформація у печінці призводить до утворення метаболітів, які не мають протигрибкової активності та виводяться з організму головним чином із сечею. Період напіввиведення становить приблизно 30 годин. Кумуляція препарату в організмі не відбувається. Змін фармакокінетики залежно від віку пацієнта зареєстровано не було, однак у хворих із порушенням функції нирок та/або печінки швидкість виділення препарату з організму може бути уповільнена, внаслідок чого підвищується його концентрація у крові. У разі прийому з їжею біодоступність тербінафіну збільшується. Таблетки тербінафіну можна приймати до або після прийому їжі.

Основні фізико-хімічні властивості: від майже білого до білого кольору круглі двоопуклі таблетки з гладкою поверхнею з обох боків.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання. Зберігати у сухому, недоступному для дітей і захищеному від світла місці при температурі не вище 25? С.

Упаковка. По 4 таблетки у блістері, по 4 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

«Д-р Редді’с Лабораторіс Лтд», Індія.

Місцезнаходження . Дільниці № 137, 138 та 146, С.В. Кооператив Індустріал Істейт, І.Д.А., Боларам, Джінарам Мандал, округ Медак – 502 325, Андра Прадеш, Індія.

д ля медичного застосування препарату

д іюча речовина: h ydrocortisone ;

1 г мазі містить гідрокортизону ацет ату 5 мг;

допоміжні речовини: метилпарабен ( E 218 ), парафін білий м’який .

Лікарська форма. Мазь очна .

Фармакотерапевтична група. Засоби, що застосовуються в офтальмології.

Кортикостероїди, прості препарати. Гідрокортизон. Код АТС S 01 B A 02.

– Алергічні захворювання ока (запалення шкіри повік, блефарит, кон’юнктивіт, а також кон’юнктивіт з кератитом).

– Відновлення прозорості рогівки та перешкоджання реваскуляризації (судинні неоангіогенези) після кератитів, хімічних або термічних опіків (після повної епітелізації рогівки).

Протипоказання. Гіперчутливість до активної речовини або до будь-яких інших допоміжних речовин. Гнійні, вірусні, туберкульозні і грибкові захворювання очей.

Первинна глаукома. Дефекти рогівкового епітелію.

Спосіб застосування та дози. Якщо лікар не призначив інакше, смужку мазі довжиною приблизно 1 см закладають у кон ’ юнктивальний мішок кілька разів на день. Зазвичай тривалість лікування не має перевищувати 2 тижнів. Точну тривалість лікування визначає лікар на підставі співставлення даних щодо ефективності лікування, можливих побічних ефектів та клінічної картини захворювання.

Загалом очні мазі слід наносити, уникаючи контакту наконечника туби з оком або шкірою.

Використання лікарського засобу при травмі рогівки епітелію може призвести до гальмування лікувального ефекту з ризиком перфорації рогівки. Очні мазі, що містять гідрокортизон, сповільнюють загоєння ушкодженої рогівки. Тривале лікування

(3-6 тижнів) може призвести до розвитку пост-стероїдної глаукоми, особливо у пацієнтів, схильних до цього захворювання. Після проходження кількох циклів лікування глаукома може розвиватися знову.

Можливий розвиток свербежу, печіння, короткочасного затуманення зору, ушкодження зорового нерва; при захворюваннях, які викликають потоншання рогівки, можлива її перфорація.

Інфекції та інвазії.

Під час використання Гідрокортизону існує можливість поширення вторинних інфекційних процесів, особливо вірусного походження.

Тривале лікування офтальмологічними препаратами, які містять глюкокортикостероїди, може спричиняти необоротне утворення катаракти та тимчасове підвищення внутрішньоочного тиску у деяких пацієнтів, так званих «пацієнтів, чутливих до стероїдів». Тому у випадку тривалого застосування препарату (більше 2 тижнів) слід регулярно перевіряти внутрішньоочний тиск (можливий розвиток глаукоми), а також стан рогівки та кришталика.

Повідомлялося про випадки розвитку алергічних реакцій, таких як контактний дерматит, дерматокон’юнктивіт та екзема повік, пов’язані із застосуванням подібних препаратів, що містять гідрокортизон.

Передозування. Передозування лікарським засобом практично неможливе. Надмірне застосування протягом дня чи занадто часте використання маленьким дітям може спричинити системну дію стероїду.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Контрольованих досліджень застосування препарату вагітними жінками та жінками, які годують груддю, не проводилось. У період вагітності препарат мож на застосовувати, якщо згідно з лікарською оцінкою користь для матері є вищою, ніж потенційна загроза для плода.

Діти. Оскількидо цього часу в ідсутні дані клінічних випробувань щодо застосування Гідрокортизону, мазі очної, для лікування дітей, таке застосування можливе за призначенням лікаря, якщо очікуваний лікувальний ефект перевищує ризик розвитку можливих побічних ефектів.

Особливості застосування. Не рекомендується подовжувати термін лікування. Не потрібно назначати кортикостероїди для місцевого застосування при недіагностованому ефекті червоних очей, оскільки неналежне застосування лікарського засобу може спричинити сліпоту. Тривале застосування може також призводити до чутливості шкіри і виникнення резистентності організму. Тривале застосування може призвести до ризику супресії надниркової залози у немовлят. Лікування кортикостероїдами не повинно повторюватись або бути пролонговане без регулярних оглядів для виключення можливості підвищення внутрішнього тиску ока, утворення катаракти або неочікуваних інфекцій. Містить метилпарабен. Може бути причиною виникнення алергічних реакцій (сповільненої дії).

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Після застосування очної мазі Гідрокортизон зір може тимчасово погіршуватися через утворення плівки на рогівці, що призводить до зниження швидкості реакції під час керування автомобілем та роботи з механізмами. Тому таким пацієнтам рекомендується наносити мазь лише ввечері перед сном.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. Протягом лікування Гідрокортизоном не рекомендується вакцинування проти віспи, а також інші форми імунізації через відсутність імунної відповіді. Підвищення ресорбції гідрокортизону до кровотоку може зменшувати активність інсуліну, як і пероральні гіпоглікемічні та гіпертензійні лікарські засоби; антикоагулянти та ті препарати, які зменшують рівень саліцилатів в крові, у разі якщо застосування некоректне або надто довге. Ризик виникнення побічних реакцій вищий у випадках супутнього вживання пероральних контрацептивів, анаболічних стероїдів, нейролітичних препаратів, інгібіторів холінергічних рецепторів, антигістамінів, трициклічних антидепресантів, нітратів, серцевих глікозидів. Через двобічну інактивацію, препарат не можна застосовувати разом з лікарськими засобами, які містять свинець та срібло.

Фармакодинаміка . Механізм дії глюкокортикостероїдів досі повністю не з’ясований. Ймовірно, що вони реагують з білковими рецепторами у цитоплазмі чутливих клітин з утворенням комплексу стероїд-рецептор. Після відповідних конформаційних змін комплекс стероїд-рецептор потрапляє у ядро, де впливає на генетичний апарат клітин таким чином, що відбувається інгібування синтезу певних білків, відповідальних за хемотаксис та імунологічні реакції. Крім цього, за рахунок функціональних змін у лейкоцитах та макрофагах відбувається інгібування запальних та алергічних реакцій. Протизапальна ефективність гідрокортизону зумовлена інгібуванням фосфоліпази А2. Цей фермент необхідний для синтезу арахідонової кислоти, яка є попередником флогогенних речовин – простагландинів та лейкотрієнів. Отже, глюкокортикостероїди є ефективними щодо запальних процесів у мезенхімальних тканинах, спричинених інфекціями, алергічними реакціями та травмами.

Фармакокінетика. Ступінь проникності гідрокортизону ацетату значною мірою залежить від стану рогівки. Проникність гідрокортизону ацетату суттєво зростає при запаленні або ушкодженні слизових мембран ока.

Основні фізико-хімічні властивості: біла або майже біла жирна м’яка маса, що просвічується; мазь має бути однорідною.

Термін придатності. 2 роки. Після першого відкриття – 4 тижні.

Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.

Упаковка. По 3 г мазі в алюмінієвій тубі. По одній тубі вкладають в картонну коробку.

Категорія відпуску. За рецептом

Виробник. Фармзавод Єльфа A.Т.

Місцезнаходження. 58-500 м. Єленя Гура, вул. В. Полa 21, Польща.

Источник